http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/9 2026-04-24T05:12:14Z 2026-04-24T05:12:14Z Гребенюк, Іван Васильович http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1702 2025-10-09T00:00:31Z 2025-01-01T00:00:00Z

Архітектурно-візуальна інтеграція скульптурної пластики у формуванні ідентичності міського простору Гребенюк, Іван Васильович Дисертацію присвячено комплексному дослідженню архітектурно-візуальної інтеграції скульптурної пластики як важливого фактору формування ідентичності міського простору. Визначено такі ключові поняття, як «архітектурно-візуальна інтеграція», «скульптурна пластика» та «ідентичність міського простору», а також досліджено важливу роль скульптурної пластики в міському середовищі, зокрема естетичне збагачення, культурну репрезентацію та створення орієнтирів. На основі українських прикладів архітектурно-візуальної інтеграції скульптурної пластики, проаналізовано внесок інтеграції скульптурної пластики з архітектурою у формування унікальної міської ідентичності шляхом створення виразної візуальної мови й відображення цінностей міста. Визначено ключові фактори, що впливають на ефективність такої інтеграції, зокрема контекстуальну релевантність, придатність матеріалу й залучення громади. У роботі також розглянуто проблеми, пов’язані зі сталим розвитком, обслуговуванням і громадським сприйняттям. Проаналізовано значення скульптурних об’єктів у структурі міста і їхній вплив на сприйняття простору мешканцями й відвідувачами. Розглянуто історичні аспекти розвитку скульптури в урбаністичному контексті, її роль у формуванні соціокультурної пам’яті та сучасні тенденції інтеграції пластичних елементів у громадський простір. Зокрема, висвітлено питання взаємодії скульптури з архітектурним середовищем, її функціональні й семантичні аспекти, а також вплив на естетичне й емоційне наповнення міського середовища. Скульптурна пластика є одним з найважливіших елементів урбаністичного середовища, що формує унікальний характер міста, сприяє його впізнаваності та забезпечує сталість культурного ландшафту. Міська скульптура виконує різні функції: від декоративної й меморіальної до інтерактивної й символічної. У сучасному урбанізованому просторі зростає тенденція до створення інтерактивних і концептуальних скульптур, що залучають мешканців до безпосередньої взаємодії та сприяють соціальній активізації громади. Дослідження базується на системному аналізі візуального матеріалу, теоретичних джерел у галузі архітектури, урбаністики й мистецтвознавства, а також на вивченні практичних кейсів інтеграції скульптурних об’єктів у міське середовище різних країн. На особливу увагу заслуговують критерії успішної взаємодії скульптури й архітектури, зокрема відповідність масштабу, контекстуальність, художня виразність і здатність впливати на формування просторової ідентичності. У роботі проананалізовано феномен тимчасових і мобільних скульптурних об’єктів, що дозволяють адаптувати міський простір до актуальних культурних і соціальних змін. Методологічною основою дослідження є аналіз і систематизація візуального матеріалу, порівняльний аналіз реалізованих проєктів, а також вивчення теоретичних джерел у галузі архітектури, урбаністики й мистецтвознавства. Визначено основні критерії успішної інтеграції скульптурної пластики в міське середовище, зокрема відповідність масштабу, контекстуальність, емоційну виразність, залученість громадськості до процесу формування простору. Скульптурні об’єкти в міському просторі відіграють важливу роль у створенні символічного значення місцевості, формуванні туристичної привабливості й підтримці історичної спадщини. Водночас їхня інтеграція в архітектурне середовище потребує комплексного підходу, що передбачає міждисциплінарне співробітництво архітекторів, митців, містопланувальників і місцевих громад. Зокрема, важливо враховувати участь громади у процесі вибору й розміщення скульптурних композицій, що сприяє створенню простору, близького та зрозумілого для мешканців. У дисертації розглянуто виклики, що можуть виникати при інтеграції скульптури в міський простір, зокрема проблеми дисгармонії, невідповідності масштабу або стилістичного конфлікту архітектури з пластичними об’єктами. Окремо висвітлено вплив технологій на сучасні тенденції у створенні скульптури, як-от використання новітніх матеріалів, цифрового моделювання й інтерактивних елементів. Проаналізовано різноманітні підходи до використання скульптурних форм в архітектурному ансамблі міста, зокрема їхню функціональну, естетичну й семантичну взаємодію з навколишнім середовищем. Досліджено функціонування скульптури як інструмента комунікації міста і його мешканців, що сприяє формуванню локальної ідентичності й культурної пам’яті. Результати дослідження демонструють, що вдала архітектурно-візуальна інтеграція скульптурної пластики сприяє не тільки естетичному збагаченню міста, а й зміцненню його культурної ідентичності. Гармонійне поєднання скульптури з архітектурним ансамблем, урахування контексту й участь громади у формуванні мистецького простору створюють передумови для розвитку цілісного й комфортного урбаністичного середовища. Запропоновано практичні рекомендації щодо інтеграції скульптурних об’єктів у міський простір з метою підвищення його привабливості й комфортності для мешканців і туристів. У кінцевому підсумку дослідження підкреслює вагомість потенціалу продумано інтегрованої скульптурної пластики у процесі збагачення міських ландшафтів і підсилення відчуття місця й ідентичності. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані під час майбутніх загальнотеоретичних, галузевих і прикладних досліджень з проблеми вивчення ідентичності міського простору. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the architectural and visual integration of sculptural plasticity as an essential factor in the formation of the identity of urban space. Key concepts such as architectural and visual integration, sculptural plasticity, and the identity of urban space are defined, and the multifaceted role of sculptural plasticity in the urban environment is also investigated, including aesthetic enrichment, cultural representation, and the creation of landmarks. Based on Ukrainian examples of architectural and visual integration of sculptural plastic arts, the contribution of the integration of sculptural plastic arts with architecture to form a unique urban identity by creating an expressive visual language and reflecting the city’s values is analyzed. Key factors influencing the effectiveness of such integration are identified, in particular, contextual relevance, material suitability, and community involvement. The work also considers sustainable development, maintenance, and public perception issues. The significance of sculptural objects in the city’s structure and their impact on residents’ and visitors’ perception of space is analyzed. The historical aspects of the development of sculpture in the urban context, its role in the formation of socio-cultural memory, and modern trends in the integration of plastic elements into public spaces are considered. In particular, the issues of the interaction of sculpture with the architectural environment, its functional and semantic aspects, and the impact on the aesthetic and emotional content of the urban environment are highlighted. Sculptural plasticity is one of the most essential elements of the urban environment, which can form the city’s unique character, contribute to its recognition, and ensure the sustainability of the cultural landscape. Urban sculpture can perform various functions: from decorative and memorial to interactive and symbolic. In modern urban space, there is a growing tendency to create interactive and conceptual sculptures that involve residents in direct interaction and contribute to the social activation of the community. The study is based on a systematic analysis of visual material, theoretical sources in architecture, urbanism, and art history, and the study of practical cases of integration of sculptural objects into the urban environment of different countries. Particular attention is paid to the criteria for successful interaction of sculpture and architecture, particularly the correspondence of scale, contextuality, artistic expressiveness, and the ability to influence the formation of spatial identity. The work also analyzes the phenomenon of temporary and mobile sculptural objects that allow adapting urban space to current cultural and social changes. The methodological basis of the study is the analysis and systematization of visual material, a comparative analysis of implemented projects, and the study of theoretical sources in the field of architecture, urban planning, and art history. The main criteria for successfully integrating sculptural plasticity into the urban environment are determined, such as appropriateness of scale, contextuality, emotional expressiveness, and public involvement in forming space. Sculptural objects in urban space can play an essential role in creating the symbolic meaning of the area, shaping the tourist attraction, and maintaining the historical heritage. At the same time, their integration into the architectural environment requires a comprehensive approach, which includes interdisciplinary cooperation between architects, artists, urban planners, and local communities. In particular, it is essential to consider the community’s participation in selecting and placing sculptural compositions, which contributes to creating a space that is close and understandable to residents. The dissertation also considers the challenges that may arise when integrating sculpture into urban space, particularly the problems of disharmony, scale mismatch, or stylistic conflict between architecture and plastic objects. The influence of technology on modern trends in the creation of sculpture, particularly the use of new materials, digital modeling, and interactive elements, is separately highlighted. Various approaches to the use of sculptural forms in the architectural ensemble of the city are considered, in particular their functional, aesthetic, and semantic interaction is a growing tendency to create interactive and conceptual sculptures that involve residents in direct interaction and contribute to the social activation of the community. The study is based on a systematic analysis of visual material, theoretical sources in architecture, urbanism, and art history, and the study of practical cases of integration of sculptural objects into the urban environment of different countries. Particular attention is paid to the criteria for successful interaction of sculpture and architecture, particularly the correspondence of scale, contextuality, artistic expressiveness, and the ability to influence the formation of spatial identity. The work also analyzes the phenomenon of temporary and mobile sculptural objects that allow adapting urban space to current cultural and social changes. The methodological basis of the study is the analysis and systematization of visual material, a comparative analysis of implemented projects, and the study of theoretical sources in the field of architecture, urban planning, and art history. The main criteria for successfully integrating sculptural plasticity into the urban environment are determined, such as appropriateness of scale, contextuality, emotional expressiveness, and public involvement in forming space. Sculptural objects in urban space can play an essential role in creating the symbolic meaning of the area, shaping the tourist attraction, and maintaining the historical heritage. At the same time, their integration into the architectural environment requires a comprehensive approach, which includes interdisciplinary cooperation between architects, artists, urban planners, and local communities. In particular, it is essential to consider the community’s participation in selecting and placing sculptural compositions, which contributes to creating a space that is close and understandable to residents. The dissertation also considers the challenges that may arise when integrating sculpture into urban space, particularly the problems of disharmony, scale mismatch, or stylistic conflict between architecture and plastic objects. The influence of technology on modern trends in the creation of sculpture, particularly the use of new materials, digital modeling, and interactive elements, is separately highlighted. Various approaches to the use of sculptural forms in the architectural ensemble of the city are considered, in particular their functional, aesthetic, and semantic interaction is a growing tendency to create interactive and conceptual sculptures that involve residents in direct interaction and contribute to the social activation of the community. The study is based on a systematic analysis of visual material, theoretical sources in architecture, urbanism, and art history, and the study of practical cases of integration of sculptural objects into the urban environment of different countries. Particular attention is paid to the criteria for successful interaction of sculpture and architecture, particularly the correspondence of scale, contextuality, artistic expressiveness, and the ability to influence the formation of spatial identity. The work also analyzes the phenomenon of temporary and mobile sculptural objects that allow adapting urban space to current cultural and social changes. The methodological basis of the study is the analysis and systematization of visual material, a comparative analysis of implemented projects, and the study of theoretical sources in the field of architecture, urban planning, and art history. The main criteria for successfully integrating sculptural plasticity into the urban environment are determined, such as appropriateness of scale, contextuality, emotional expressiveness, and public involvement in forming space. Sculptural objects in urban space can play an essential role in creating the symbolic meaning of the area, shaping the tourist attraction, and maintaining the historical heritage. At the same time, their integration into the architectural environment requires a comprehensive approach, which includes interdisciplinary cooperation between architects, artists, urban planners, and local communities. In particular, it is essential to consider the community’s participation in selecting and placing sculptural compositions, which contributes to creating a space that is close and understandable to residents. The dissertation also considers the challenges that may arise when integrating sculpture into urban space, particularly the problems of disharmony, scale mismatch, or stylistic conflict between architecture and plastic objects. The influence of technology on modern trends in the creation of sculpture, particularly the use of new materials, digital modeling, and interactive elements, is separately highlighted. Various approaches to the use of sculptural forms in the architectural ensemble of the city are considered, in particular their functional, aesthetic, and semantic interaction with the surrounding environment. It is investigated how sculpture can act as a communication tool between the city and its residents, contributing to the formation of local identity and cultural memory. The results of the study demonstrate that successful architectural and visual integration of sculptural plasticity contributes not only to the aesthetic enrichment of the city but also to the strengthening of its cultural identity. The harmonious combination of sculpture with the architectural ensemble, taking into account the context and the participation of the community in the formation of the artistic space, creates the prerequisites for the development of a holistic and comfortable urban environment. Practical recommendations are proposed for the integration of sculptural objects into urban space to increase its attractiveness and comfort for residents and tourists. In conclusion, the study highlights the potential of thoughtfully integrated sculptural plasticity to enrich urban landscapes and strengthen the sense of place and identity. The findings and suggestions formulated in the work can be used in further general theoretical, sectoral, and applied research on studying urban space's identity. Гребенюк І. В. Архітектурно-візуальна інтеграція скульптурної пластики у формуванні ідентичності міського простору=Architectural and visual integration of sculptural plasticity in the formation of the identity of urban space: дис. … д-ра філософії з науки: Архітектура за спеціальністю 191 Архітектура та містобудування / Іван Васильович Гребенюк; наук. кер.: В. О. Огоньок; Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила». Івано-Франківськ, 2025. 180 с.: дод. 13 с.

2025-01-01T00:00:00Z Стовбан, Василь Олексійович http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1700 2025-10-09T00:00:27Z 2025-01-01T00:00:00Z

Містобудівні методи та засоби врегулювання просторових конфліктів в містах України (на прикладі м. Івано-Франківськ) Стовбан, Василь Олексійович Дисертацію присвячено комплексному дослідженню виникнення просторових конфліктів у містобудуванні і причинно-наслідковому аналізу просторових конфліктів у місті Івано-Франківськ, які концентруються навколо суспільства (громад), інституцій влади і діяльності інвесторів. При формуванні і зародженні певних відносин між людьми у суспільстві, починаючи з аналізу історичного минулого, багато мислителів, суспільних діячів і філософів спрямовували свої знання, щоб зрозуміти природу виникнення конфліктів, мали місце спроби обгрунтування причин їх появи. Проведений аналіз різного роду конфліктів на протязі цього періоду дає підстави зробити висновки і надати поради щодо запобіганню виникненню конфліктних ситуацій, а для подальшого вивчення феномену конфліктів у сучасному періоді взято за основу їхні праці з минулого. Важливою стороною взаємодії людей у суспільстві являється розуміння природи конфлікту, адже відомо, що конфлікти існують стільки, скільки існує сама людина. Суспільство не повинно закривати очі на виявлені конфлікти, потрібно дотримуватись певних правил, направлених на їх врегулювання. Основною метою цих правил у сучасному світі є запобігання насильства, як засобу вирішення конфлікту, досягнути взаєморозуміння між учасниками конфлікту і тим самим суспільство досягне більш ефективних результатів у своїх діях. Зростання конфліктності в суспільстві і на планеті потребує глибокого осмислення його природи, динаміки, створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б досліджували його прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички розв’язання конфліктів. Для дослідження природи конфліктів потребується об’єднання вчених різних наук і галузей: політологів, соціологів, психологів, філософів, істориками, педагогів, економістів, правознавців, медиків, богословів, біологів та управлінців. У дисертації обґрунтовано, що незалежно від форми власності чи господарювання, містобудівна концепція повинна бути основою просторового розвитку та засобом запобігання конфліктам. Просторові конфлікти мають суттєвий вплив на діяльність місцевої влади, а їх ефективне вирішення можливе через якісне територіальне планування. Автор акцентує на важливості публічності містобудівної документації, прозорості дозвільних процедур та залученні громадськості до планувальних процесів. У дослідженні запропоновано типологізацію конфліктів за видами (соціальні, правові, архітектурно- містобудівні), з виявленням причин і розробкою механізмів правового врегулювання. Такий підхід сприяє зниженню ризиків конфліктогенності у міському середовищі. Автор у дисертації соціальний конфлікт розглядає, як невід'ємне явище суспільного життя, що є не від’ємною складовою розвитку суспільства, який призводить до соціальних змін, якими необхідно вміти управляти. Теоретичне визнання того факту, що конфлікт є об’єктивно притаманним явищем для суспільства, необхідною і закономірною ознакою суспільного життя, вимагає чіткого вивчення причин виникнення конфлікту та, найголовніше, перейти до створення теорії і «техніки» розв’язання конфліктів. У дисертації визначається правовий конфлікт-протиборство суб'єктів права з протилежними поглядами і розумінням, діями відносно принципів і норм правовідносин з метою зміни свого статусу та юридичного стану. Головним серед всіх правових конфліктів виступає юридичний конфлікт, при якому формуються притиріччя суб’єктів права з приводу застосування, порушення або тлумачення правових норм. Врегулювання конфлікту сприяє розуміння кожною стороною конфлікту визнання наявності конфліктної ситуації, а за опонентом – право на існування. Неможливе врегулювання конфлікту, коли одна зі сторін заявляє, що у протилежній позиції відсутні будь-які підстави і тому вона немає права на існування. Дотримання певних правил між сторонами конфлікту дають змогу зберегти або підтримувати їхні відносини. Дотримання цих правил забезпечує рівні можливості для кожної зі сторін конфлікту, формує появу певного балансу у їхніх взаємовідносинах. Важливим є залучення громад до всіх етапів розробки, а саме: підготовчий етап, формування технічного завдання, розробка проекту, узгодження та затвердження проекту містобудівної документації, що суттєво дозволять зменшити або й уникнути утворення конфліктних ситуацій у міському просторі життєдіяльності людини та громади і сприяє попередженню або у подальшому відсутності конфліктної ситуації як такої. У дисертації представлено авторську інтерпретацію класифікаційного підходу до просторових конфліктів шляхом аналізу існуючих методів і типологій. Запропоновано нову схему розподілу конфліктів за трьома напрямами: сферою розгортання, перебігу та впливу. На цій основі введено поняття «гібридні критерії класифікації», які згруповані навколо трьох інтегральних суб’єктів конфліктної взаємодії – суспільства, влади та інвестора. Така модель дозволяє структурувати типологію конфліктів і виявити передумови їх виникнення в міському середовищі. Проведений аналіз засвідчує недостатню інтеграцію правових і містобудівних підходів у дослідженнях конфліктних ситуацій, а також виявляє брак фахового опрацювання просторових конфліктів у сфері урбаністики. У роботі також здійснено просторовий аналіз конфліктних зон у межах міста, зокрема в районах щільної забудови, історико-архітектурного середовища, рекреаційних територій, а також виявлено ділянки з низьким рівнем конфліктогенності.Автор провів ґрунтовний аналіз особливостей проблематики причин виникнення соціальних, правових і архітектурно-містобудівних конфліктів в межах мікрорайонів міста і в зонах близького оточення, дослідив, що конфліктуючими сторонами в міській системі виступають суб'єкти господарської діяльності, органи управління, суспільні групи, інвестори, чи окремі особи, конфлікти охоплюють широкий спектр соціальних і правових конфліктів, які тісно пов’язані між собою і взаємодіють, мають пряме відношення до всіх гілок влади, суспільства (громади), інвестора і охоплює навколишнє середовище прояву конфліктів, шо утворюють містобудівний контекст. У дисертації систематизовано передумови архітектурно-містобудівної діяльності, що зумовлюють виникнення просторових конфліктів, зокрема у сферах будівництва, формування міського простору, благоустрою та реконструкції. Виявлено, що значна частина конфліктів зосереджена в історичному центрі міста, де їх причинами є низький професіоналізм фахівців, слабка інтеграція правових і містобудівних регламентів, а також домінування приватних інтересів над суспільними. У районах інтенсивного будівництва, зокрема в рекреаційних зонах, зафіксовано постійний попит на забудову, що часто призводить до конфліктів через недоліки у законодавстві та управлінських рішеннях. Проаналізовано урбоекологічні конфлікти в місті Івано-Франківськ, зокрема у зонах стику рекреаційного й природного середовища, де джерелами конфліктів виступають антропогенне навантаження та порушення екологічного балансу біля міського озера, річок та парків. Пропонується причинно-наслідковий аналіз появи такого роду просторових конфліктів, що найбільше мають вплив на сферу провокування конфліктів, до яких відноситься суспільство, влада, інвестор, такі конфлікти впливають на громадськість і оточуюче середовище і провокують нові конфлікти в такому середовищі. Дисертант досліджує просторові конфлікти, які пов’язані з впливом інвесторів на рекреаційні зони нашого міста бачимо території, що перетворюють оточуюче навколишнє середовище в зони інтенсивної забудови, підтверджують низьку культуру інвесторів, зневажливе ставлення до оточуючого середовища, намагання заволодіти територією в цих зонах для реалізації своїх проектів з подальшим отриманням надприбутків. Реалізація таких проектів завжди супроводжуються скандалами і розголосом в громаді міста. Дані конфлікти впливають на громадськість і оточуюче середовище і провокують нові конфлікти в такому середовищі, створюють умовний трикутник взаємодії учасників конфлікту: громадськість, інвестор, влада. У дисертації обґрунтовано природу урбоекологічних конфліктів, що виникають через неузгодженість норм містобудівного, земельного та екологічного законодавства, що створює умови для порушень. Здобувач звертає увагу на руйнування природного водного балансу, зокрема підземних вод і малих природних форм, а також на негативні наслідки інтенсивної забудови в межах міських водойм і порушення системи провітрювання. Підкреслено важливість прозорого планування в рекреаційних зонах та залучення громадськості до обговорення змін у детальних планах територій. Аналіз конфліктів у історичному середовищі міста виявляє проблеми низької професійної відповідальності в проєктних рішеннях і неузгодженість між містобудівними та пам’яткоохоронними нормами, що загрожує втратою культурної спадщини. Необхідно продовжувати роботи по проведенню тотальної інвентаризації пам’яток архітектури нашого міста з послідовною подальшою паспортизацією історичних пам’яток. Проводити роботи з усіма власниками чи орендарями про укладання охоронних договорів з пам’ятко утримувачами. Безсистемне втручання в історичне середовище позбавляє нас уже багатьох історичних свідчень, будь-які будівельні роботи можна проводити в історичному ареалі лише після висновку археологів. Тому при постійному моніторингу будівельних майданчиків в середмісті відділ з питань охорони культурної спадщини зобов’язує забудівників або укладати угоди з археологічними службами, або сприяти археологам в обстеженні під час проведення земельних робіт, хоча в більшості випадків викликають активний спротив як забудівників, так і будівельників. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані у ході проведення подальших фундаментальних, загальнотеоретичних, галузевих і прикладних досліджень з проблеми вирішення просторових конфліктів взаємодії суспільства, управління і інвесторів, а також у навчальному процесі і законопроектній роботі. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the emergence of spatial conflicts in urban planning and a causal analysis of spatial conflicts in the city of Ivano- Frankivsk, which are centered around society (communities), government institutions, and investor activity. In the formation and emergence of certain relations between people in society, starting with the analysis of the historical past, many thinkers, public figures and philosophers have directed their knowledge to understand the nature of conflicts, and there have been attempts to justify the causes of their emergence. The analysis of various kinds of conflicts during this period gives grounds to draw conclusions and provide advice on how to prevent conflict situations, and their works from the past are used as a basis for further studying the phenomenon of conflicts in the modern period. Understanding the nature of conflict is an important aspect of human interaction in society, as it is known that conflicts exist as long as human beings exist. The society should not turn a blind eye to the identified conflicts, but should follow certain rules aimed at their settlement. The main goal of these rules in the modern world is to prevent violence as a means of resolving conflicts, to achieve mutual understanding between the parties to the conflict, and thus society will achieve more effective results in its actions. The growth of conflict in society and on the planet requires a deep understanding of its nature and dynamics, the creation of certain regional, state and international structures that would study its manifestations and create special theoretical and practical methods and skills for conflict resolution. To study the nature of conflicts, it is necessary to bring together scientists from different sciences and fields: political scientists, sociologists, psychologists, philosophers, historians, educators, economists, lawyers, physicians, theologians, biologists, and managers. The thesis argues that regardless of the form of ownership or management, the urban planning concept should be the basis for spatial development and a means of conflict prevention. Spatial conflicts have a significant impact on the activities of local authorities, and their effective resolution is possible through high-quality territorial planning. The author emphasizes the importance of publicity of urban planning documentation, transparency of licensing procedures and public involvement in planning processes. The study proposes a typology of conflicts by type (social, legal, architectural and urban planning), with the identification of causes and the development of mechanisms for legal settlement. This approach helps to reduce the risks of conflict in the urban environment. The author of the dissertation considers social conflict as an inherent phenomenon of social life, which is an integral part of the development of society, leading to social changes that need to be managed. The theoretical recognition of the fact that conflict is an objectively inherent phenomenon for society, a necessary and natural feature of social life, requires a clear study of the causes of conflict and, most importantly, to move on to the creation of a theory and «techniques» of conflict resolution. This dissertation defines legal conflict as a confrontation between legal entities with opposing views and understanding, actions with respect to the principles and norms of legal relations with the aim of changing their status and legal status. The main one among all legal conflicts is a legal conflict, which results in disagreements between legal entities regarding the application, violation or interpretation of legal norms. Conflict resolution is facilitated by the understanding of each party to the conflict, the recognition of the existence of a conflict situation, and the right to exist for the opponent. It is impossible to resolve a conflict when one of the parties claims that the opposing position has no grounds and therefore has no right to exist. Observance of certain rules between the parties to the conflict makes it possible to preserve or maintain their relations. Adherence to these rules ensures equal opportunities for each party to the conflict and creates a certain balance in their relations. It is important to involve communities in all stages of development, namely: the preparatory stage, the formation of terms of reference, project development, coordination and approval of draft urban planning documentation, which will significantly reduce or even avoid the formation of conflict situations in the urban space of human and community life and helps to prevent or eliminate conflict situations as such. The thesis presents the author's interpretation of the classification approach to spatial conflicts by analyzing existing methods and typologies. A new scheme for the distribution of conflicts in three areas is proposed: the sphere of deployment, course and impact. On this basis, the author introduces the concept of «hybrid classification criteria», which are grouped around three integral subjects of conflict interaction - society, government and investor. This model allows structuring the typology of conflicts and identifying the preconditions for their occurrence in the urban environment. The analysis shows that there is insufficient integration of legal and urban planning approaches in the study of conflict situations, and also reveals a lack of professional study of spatial conflicts in the field of urban studies. The work also provides a spatial analysis of conflict zones within the city, in particular in areas of dense development, historical and architectural environment, recreational areas, and identifies areas with a low level of conflictogenicity. The author conducted a thorough analysis of the peculiarities of the problem of the causes of social, legal, architectural and urban planning conflicts within the city's neighborhoods and in the immediate vicinity, and investigated that the conflicting parties in the urban system are economic entities, governing bodies, social groups, investors, or individuals, conflicts cover a wide range of social and legal conflicts that are closely related and interact, are directly related to all branches of government, society (community), investors, and the environment of conflict manifestation that forms the urban planning context. The dissertation systematizes the prerequisites of architectural and urban planning activities that lead to the emergence of spatial conflicts, in particular in the areas of construction, urban space formation, improvement and reconstruction. It was found that a significant number of conflicts are concentrated in the historic center of the city, where they are caused by low professionalism of specialists, poor integration of legal and urban planning regulations, and the dominance of private interests over public ones. In the areas of intensive construction, in particular in recreational areas, there is a constant demand for development, which often leads to conflicts due to shortcomings in legislation and management decisions. The article analyzes urban-environmental conflicts in the city of Ivano-Frankivsk, in particular in the areas of the junction of the recreational and natural environment, where the sources of conflicts are anthropogenic pressure and violation of the ecological balance near the city lake, rivers and parks. The author proposes a causal analysis of the emergence of such spatial conflicts, which have the greatest impact on the sphere of conflict provocation, which includes society, government, and investors; such conflicts affect the community and the environment and provoke new conflicts in such an environment. The dissertation explores spatial conflicts related to the impact of investors on the recreational areas of our city. We see territories that turn the environment into areas of intensive development, confirm the low culture of investors, their disregard for the environment, and their attempts to take possession of territory in these areas to implement their projects and then make super-profits. The implementation of such projects is always accompanied by scandals and publicity in the city community. These conflicts affect the public and the environment and provoke new conflicts in this environment, creating a conditional triangle of interaction between the parties to the conflict: the public, the investor, and the authorities. The dissertation substantiates the nature of urban-environmental conflicts that are caused by the inconsistency of urban planning, land and environmental legislation, which creates conditions for violations. The applicant draws attention to the destruction of the natural water balance, in particular groundwater and small natural forms, as well as the negative consequences of intensive development within urban water bodies and disruption of the ventilation system. The importance of transparent planning in recreational areas and public involvement in discussing changes to detailed plans of territories is emphasized. The analysis of conflicts in the city's historic environment reveals problems of low professional responsibility in design decisions and inconsistencies between urban planning and monument protection standards, which threatens the loss of cultural heritage. It is necessary to continue work on a total inventory of the architectural monuments of our city with consistent further certification of historical monuments. Work with all owners or tenants to conclude protection agreements with monument custodians. Haphazard interference in the historical environment has already deprived us of many historical evidences, and any construction work can be carried out in the historical area only after the conclusion of archaeologists. Therefore, during the constant monitoring of construction sites in the city center, the department for the protection of cultural heritage obliges developers to either conclude agreements with archaeological services or to assist archaeologists in the survey during land works, although in most cases they are actively opposed by both developers and builders. The conclusions and proposals formulated in this paper can be used in the course of further fundamental, general theoretical, sectoral and applied research on the problem of resolving spatial conflicts of interaction between society, management and investors, as well as in the educational process and legislative work. Стовбан В. О. Містобудівні методи та засоби врегулювання просторових конфліктів в містах України (на прикладі м. Івано-Франківськ)= Urban planning methods and means of spatial conflict resolution in the cities of Ukraine (on the example of the city of Ivano-Frankivsk): дис. … д-ра філософії з науки: Архітектура за спеціальністю 191 Архітектура та містобудування / Василь Олексійович Стовбан; наук. кер.: А. І. Савчук; Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила». Івано-Франківськ, 2025. 270 с.: дод. 37 с.

2025-01-01T00:00:00Z Жирак, Руслан Михайлович http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1699 2025-10-09T00:00:25Z 2025-01-01T00:00:00Z

Урбоекологічні особливості архітектурної організації та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області Жирак, Руслан Михайлович Дисертаційну роботу присвячено дослідженню взаємодії природних (екологічних) й архітектурно-містобудівних (урбаністичних) чинників у населених пунктах рекреаційного профілю, виявленню особливостей і закономірностей таких взаємодій та їх врахування в обґрунтуванні стратегічних пропозицій та проєктних рішень щодо архітектурної організації та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області. У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, виявлено проблематику, сформульовано мету, об’єкт, предмет та завдання дослідження, визначено методи дослідження, відображено зв’язок роботи з науковими програмами кафедри архітектури та будівництва ЗВО «Університет Короля Данила», розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, представлено апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача у наукових працях, публікації, структуру та обсяг роботи. У першому розділі «Передумови дослідження та врахування урбоекологічних вимог до просторової організації населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області» здійснено комплексне опрацювання стану наукової проблематики, досліджено історичні передумови розвитку населених пунктів рекреаційного профілю, проаналізовано світовий та український досвід урахування урбоекологічних вимог в архітектурно- містобудівних і просторових рішеннях, обґрунтовано методологію аналізу життєстійкості населених пунктів із рекреаційною функцією в контексті їхньої архітектурної трансформації та просторового розвитку. Загалом дисертаційним дослідженням охоплено 10 населених пунктів рекреаційного профілю Івано- Франківської області: Богородчани, Верховину, Ворохту, Делятин, Долину, Космач, Микуличин, Надвірну, Рогатин, Яремче. Сформовано чіткий категоріальний апарат дослідження, що охоплює визначення та концептуалізацію термінів: урбоекосистема, урбоекологічні взаємодії, урбоекологічний ризик, життєстійкість, інтегральний індекс життєстійкості, просторова модель життєстійкості, екологічна стійкість території, архітектурна організація населених пунктів, просторовий розвиток, рекреація, рекреаційний профіль населених пунктів, екосистемний підхід, сталий розвиток. Визначено міждисциплінарні витоки термінології – з урбаністики, ландшафтної екології, геоекології, просторової економіки, архітектурно-містобудівної теорії. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння життєстійкості населених пунктів, підкреслено, що відсутність термінологічної єдності в українському дискурсі вимагає формування авторських дефініцій з огляду на регіональну специфіку. Досліджено еволюцію просторової та функціональної структури населених пунктів рекреаційного профілю. Розкрито історичну роль природно-географічних умов, етнокультурного ландшафту та транскордонних зв’язків у формуванні унікального морфотипу поселень – видовжені лінійні поселення в долинах гірських річок: Микуличин, Ворохта; ядерно-лінійна планувальна структура передгірних поселень: Яремче, Богородчани, Делятин, Надвірна; радіально-концентрична з садибною забудовою: Рогатин, Долина; гніздова (кластерна): Верховина, Космач. Детально проаналізовано сучасну нормативну базу України, що регулює класифікацію населених пунктів та їхню просторову організацію: села, селища, міста. Виявлено фрагментарність законодавчого забезпечення урахування урбоекологічних чинників, особливо в малих гірських поселеннях. Розглянуто зарубіжний досвід просторової організації населених пунктів на прикладі Німеччини і визначено потенціал для трансплантації кращих практик у контексті українських реформ. Обґрунтовано структурно-логічну схему та методологію дослідження, яка базується на поєднанні теоретичних методів: аналізу літературних джерел, офіційних стратегій громад, містобудівної документації та оцінки ризиків, систематизації наукових підходів, побудови моделей життєстійкості; емпіричних методів: анкетування, картографування, виїзних обстежень. Розділ 2 «Урбоекологічні чинники як елемент життєстійкості урбоекосистем» присвячено системному аналізу урбоекологічних чинників та урбоекологічних взаємодій, які визначають рівень життєстійкості урбанізованих територій, зокрема в умовах гірських, передгірських і рівнинних населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області. Здійснено комплексне й системне узагальнення факторів, що зумовлюють архітектурно-просторову, екологічну та соціальну стабільність урбоекосистем. Запропоновано теоретико-методологічне осмислення феномену життєстійкості та авторську модель життєстійкості урбоекосистеми, на основі аналізу комплексного екологічного потенціалу території. Життєстійкість розглядається як інтегральна характеристика спроможності поселень адаптуватися до змінних умов середовища, протистояти зовнішнім викликам – природним, соціально-економічним, демографічним і техногенним для забезпечення безперервного функціонування урбоекосистем у довгостроковій перспективі. Модель враховує такі ключові параметри: природно-ресурсний потенціал, екологічну ємність середовища, екосистемну стійкість, біотичну продуктивність, соціоекологічний компонент та рекреаційну цінність з урахуванням специфіки досліджуваних населених пунктів. Детально проаналізовано екологічні фактори і їх вплив на ландшафтно- екологічні характеристики регіону на прикладі таких чинників, як: лісистість, стан ґрунтів, гідрологічна мережа, рівень антропогенного навантаження. Детально проаналізовано негативний вплив рекреації на природні екосистеми. Визначено урбаністичні чинники, які мають визначальний вплив на архітектурно-просторову організацію населених пунктів: просторово-містобудівні, соціально-економічні, політико-адміністративні. Проведено соціологічне опитування населення досліджуваних населених пунктів, спрямоване на виявлення громадської думки щодо актуального екологічного стану, особливостей архітектурно-просторової організації та впливу урбанізаційних трансформацій. Оцінено техногенні чинники, розглянуто параметри екологічної безпеки, зокрема природні та геоекологічні загрози, доведено, що ці явища часто мають комплексний характер. Уперше в контексті життєстійкості населених пунктів Івано-Франківської області взято до уваги воєнні ризики та надзвичайні ситуації воєнного характеру, зокрема наявність захисних укриттів у межах територіальних громад, що являє собою важливий елемент комплексного аналізу життєстійкості населених пунктів в умовах сучасних загроз. Наявність функціональної системи споруд цивільного захисту (протирадіаційних укриттів й найпростіших сховищ) є критичною для гарантування безпеки населення, зниження інфраструктурної вразливості та підтримки соціальної стійкості громад у надзвичайних ситуаціях. В межах дисертаційного дослідження вперше запропоновано розглядати воєнні та безпекові ризики як інтегральну категорію індикаторів життєстійкості поряд з екологічними, демографічними та інфраструктурними, адаптувати просторове планування з огляду на принципи міської резильєнтності в умовах воєнного стану, розглядати воєнну безпеку як окрему якісну характеристику архітектурного середовища в оцінці його стійкості та адаптивності до надзвичайних викликів. Запропоновано класифікаційну модель типів життєстійкості для населених пунктів рекреаційного профілю (стихійно-адаптивний, планово-адаптивний, інституційно-керований, інноваційно-самодостатній). Це дозволяє використовувати отримані результати для розробки індивідуалізованих сценаріїв просторового розвитку. У третьому розділі дисертаційного дослідження «Принципи, методи та практичні рекомендації підвищення життєстійкості та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області» розкрито концептуальні та практичні засади забезпечення життєстійкості досліджуваних населених пунктів рекреаційного профілю в сучасних умовах. Узагальнено основні принципи сталого розвитку і функціонування населених пунктів, які поєднують архітектурно-планувальні, соціально-економічні, екологічні та управлінські аспекти. Особливу увагу приділено формуванню системної моделі життєстійкості, яка спирається на специфіку гірських, передгірних та рівнинних територій, їх природно-рекреаційного потенціалу та зростаючих ризиків, зокрема урбоекологічних, демографічних, безпекових. Висвітлено вимоги до оптимізації архітектурно-просторової організації населених пунктів через застосування адаптивних методів просторового планування, гармонізацію природних та антропогенних чинників, посилення функціонально-територіальних зв’язків. Запропоновано методи комплексної оцінки життєстійкості, зокрема індикативний аналіз та багатофакторний аналіз просторових й функціональних особливостей населених пунктів регіону у формі SWOT-аналізу просторової організації регіону з ідентифікацією сильних і слабких сторін, можливостей і загроз для сталого просторового розвитку. Окреслено базові принципи формування життєстійких територіальних систем: адаптивності, екологічного пріоритету, системної інтеграції, багаторівневої стійкості, інклюзивності та участі громади. Вони дають змогу сформувати методологічний каркас, який закладає основу для подальшої розробки методів оцінювання та практичних рекомендацій, а також для впровадження стратегій сталого просторового розвитку населених пунктів. Надано практичні рекомендації для проєктування та управління розвитком населених пунктів, орієнтованих на інтеграцію урбоекологічних принципів, стійкого ландшафтного планування та ефективного управління містобудівною діяльністю. Особливу увагу приділено урбоекологічному підходу, який поєднує принципи екосистемної рівноваги, адаптації до кліматичних ризиків, збереження природного ландшафту та стійкого використання ресурсів у містобудуванні. Вказано результати апробації розроблених методичних і проєктних рішень на прикладі туристичного комплексу з апартаментами готельного типу та приміщеннями туристичної інфраструктури в м. Яремче. Цей архітектурний об’єкт може слугувати важливим аргументом у формуванні та обґрунтуванні моделей життєстійкості населених пунктів рекреаційного профілю, зокрема його можна трактувати як індикатор інституційного, соціального й просторово-економічного розвитку території. Проєктування та реалізація такого комплексу вказують на рівень організаційної спроможності, відкритість до інновацій, здатність громади до стратегічного планування та просторової адаптації до сучасних викликів. В умовах активної трансформації туристичних територій Івано-Франківської області, зокрема в гірських і передгірних районах, актуальним є формування архітектурних об’єктів, які відповідають критеріям стійкості, адаптивності та екологічної інтеграції. Туристичний комплекс є прикладом інноваційно-самодостатньої моделі життєстійкості, яка реалізується через багатовекторну архітектурно-просторову стратегію і може бути інтегрований як емпіричний кейс або аргумент у науковому обґрунтуванні моделі життєстійкості конкретного населеного пункту. Крім того, результати дослідження були ефективно використані у навчальному процесі студентів бакалаврського та магістерського рівнів спеціальності «Архітектура та містобудування» ЗВО «Університет Данила» шляхом інтеграції в дисципліни: архітектурне проєктування, урбаністика, основи районного планування та урбоекології, методи ландшафтного дизайну, сучасні проблеми архітектури та містобудування. Застосування цієї тематики у курсових і кваліфікаційних роботах сприяє формуванню у студентів міждисциплінарного мислення, розуміння взаємозв’язку між екологічними чинниками та архітектурно- планувальними рішеннями, а також здатності адаптувати сучасні екоспрямовані підходи до планування реальних територій. Загалом результати дисертаційного дослідження підтверджують доцільність запропонованого урбоекологічного підходу до просторового планування як базису для формування політики сталого розвитку рекреаційних територій. The dissertation is devoted to the study of the interaction of natural (environmental) and architectural and urban planning (urban) factors in recreational settlements, the identification of features and patterns of such interactions and their consideration in the substantiation of strategic proposals and design decisions on the architectural organization and spatial development of recreational settlements in Ivano-Frankivsk region. The introduction substantiates the relevance of the research topic, identifies the problems, formulates the purpose, object, subject and objectives of the study, defines the research methods, reflects the connection of the work with the scientific programs of the Department of Architecture and Construction of the King Danylo University, reveals the scientific novelty and practical significance of the results obtained, presents the testing of the research results, the personal contribution of the applicant in scientific papers, publications, structure and scope of the work. In the first chapter «Prerequisites for the study and consideration of urban- ecological requirements for the spatial organization of recreational settlements in Ivano- Frankivsk region» a comprehensive study of the state of scientific issues was carried out, the historical background of the development of recreational settlements was investigated, the world and Ukrainian experience of taking into account urban-ecological requirements in architectural, urban planning and spatial solutions was analyzed, the methodology for analyzing the sustainability of settlements with a recreational function in the In total, the dissertation study covered 10 settlements with a recreational profile in Ivano-Frankivsk region: Bohorodchany, Verkhovyna, Vorokhta, Delyatyn, Dolyna, Kosmach, Mykulychyn, Nadvirna, Rohatyn, and Yaremche. A clear categorical apparatus of the study has been formed, which includes the definition and conceptualization of the following terms: urban ecosystem, urban- ecological interactions, urban-ecological risk, sustainability, integral index of sustainability, spatial model of sustainability, environmental sustainability of the territory, architectural organization of settlements, spatial development, recreation, recreational profile of settlements, ecosystem approach, sustainable development. The interdisciplinary origins of the terminology are identified – from urban studies, landscape ecology, geoecology, spatial economics, architectural and urban planning theory. The author analyzes theoretical approaches to understanding the sustainability of human settlements, emphasizing that the lack of terminological unity in the Ukrainian discourse requires the formation of author's definitions based on regional specifics. The evolution of the spatial and functional structure of recreational settlements is studied. The historical role of natural and geographical conditions, ethno-cultural landscape and cross-border relations in the formation of a unique morphotype of settlements – elongated linear settlements in the valleys of mountain rivers – is revealed: Mykulychyn, Vorokhta; nuclear-linear planning structure of foothill settlements: Yaremche, Bohorodchany, Delyatyn, Nadvirna; radial-concentric with manor buildings: Rohatyn, Dolyna; nested (cluster): Verkhovyna, Kosmach. The author analyzes in detail the current regulatory framework of Ukraine regulating the classification of settlements and their spatial organization: villages, towns, cities. The author reveals the fragmentation of legislative support for the consideration of urban environmental factors, especially in small mountain settlements. The foreign experience of spatial organization of settlements on the example of Germany is considered and the potential for transplanting best practices in the context of Ukrainian reforms is determined. The structural and logical scheme and methodology of the study are substantiated, which is based on a combination of theoretical methods: analysis of literature sources, official community strategies, urban planning documentation and risk assessment, systematization of scientific approaches, construction of resilience models; empirical methods: questionnaires, mapping, field surveys. Chapter II, «Urban Ecological Factors as an Element of Sustainability of Urban Ecosystems», is devoted to a systematic analysis of urban ecological factors and urban ecological interactions that determine the level of sustainability of urbanized areas, in particular in the conditions of mountainous, foothill and plain settlements of the recreational profile of Ivano-Frankivsk region. A comprehensive and systematic generalization of the factors determining urban ecosystems' architectural-spatial, ecological, and social sustainability is carried out. The theoretical and methodological understanding of the phenomenon of resilience and the author's model of urban ecosystem resilience based on the analysis of the complex ecological potential of the territory are proposed. Resilience is considered an integral characteristic of the ability of settlements to adapt to changing environmental conditions, to withstand external challenges – natural, socio-economic, demographic, and artificial – to ensure the continuous functioning of urban ecosystems in the long term. The model considers the following key parameters: natural resource potential, ecological capacity, ecosystem sustainability, biotic productivity, socio-ecological component, and recreational value, taking into account the specifics of the studied settlements. The environmental factors and their impact on the landscape and ecological characteristics of the region are analyzed in detail, using such factors as forest cover, soil condition, hydrological network, and the level of anthropogenic load. The negative impact of recreation on natural ecosystems is analyzed in detail. The urban factors that influence settlements' architectural and spatial organization are identified: spatial and urban planning, socio-economic, political, and administrative. A sociological survey of the population of the studied settlements was conducted to determine public opinion on the current environmental situation, architectural and spatial organization features, and the impact of urbanization transformations. The author assesses anthropogenic factors, considers environmental safety parameters, including natural and geo-environmental threats, and proves that these phenomena are often complex. For the first time, in the context of the resilience of settlements in the Ivano- Frankivsk region, military risks and military emergencies are taken into account, in particular the availability of protective shelters within territorial communities, which is an essential element of a comprehensive analysis of the resilience of settlements in the face of modern threats. The availability of a functional system of civil protection facilities (radiation shelters and simple shelters) is critical to ensuring public safety, reducing infrastructure vulnerability, and maintaining the social resilience of communities in emergencies. The dissertation study for the first time proposes to consider military and security risks as an integral category of resilience indicators along with environmental, demographic, and infrastructure risks, to adapt spatial planning to the principles of urban resilience under martial law, and to consider military security as a separate qualitative characteristic of the architectural environment in assessing its resilience and adaptability to emergency challenges. A classification model of types of resilience for recreational settlements (spontaneously adaptive, planned adaptive, institutionally managed, innovative, and self- sufficient) is proposed. This allows the results to be used to develop individualized scenarios for spatial development. The third chapter of the dissertation research, «Principles, Methods and Practical Recommendations for Improving the Resilience and Spatial Development of Recreational Settlements in Ivano-Frankivsk Region,» reveals the conceptual and practical principles of ensuring the sustainability of the studied recreational settlements in modern conditions. The basic principles of sustainable development and the functioning of human settlements, which combine architectural and planning, socio-economic, environmental, and managerial aspects, are summarized. Particular attention is paid to the formation of a systemic model of sustainability based on the specifics of mountainous, foothill, and plain areas, their natural and recreational potential, and growing risks, in particular, urban environmental, demographic, and security risks. The requirements for optimizing settlements' architectural and spatial organization through adaptive methods of spatial planning, harmonization of natural and anthropogenic factors, and strengthening of functional and territorial relations are highlighted. Methods of comprehensive assessment of resilience are proposed, in particular, indicative analysis and multifactorial analysis of spatial and functional features of the region's settlements in the form of a SWOT analysis of the spatial organization of the area with the identification of strengths, weaknesses, opportunities, and threats to sustainable spatial development. The basic principles of forming resilient territorial systems are outlined: adaptability, environmental priority, system integration, multi-level sustainability, inclusiveness, and community participation. They make it possible to create a methodological framework that lays the foundation for the further development of assessment methods and practical recommendations, as well as for implementing sustainable spatial development strategies for human settlements. Practical recommendations for designing and managing the development of human settlements focused on integrating urban ecological principles, sustainable landscape planning, and effective management of urban development activities are provided. Particular attention is paid to the urban environmental approach, which combines the principles of ecosystem balance, adaptation to climate risks, preservation of the natural landscape, and sustainable use of resources in urban planning. The results of testing the developed methodological and design solutions on a tourist complex with hotel-type apartments and tourist infrastructure facilities in Yaremche are presented. This architectural object can serve as an essential argument in the formation and justification of models of sustainability of recreational settlements, in particular, it can be interpreted as an indicator of institutional, social, spatial, and economic development of the territory. The design and implementation of such a complex indicate organizational capacity, openness to innovation, and the community's ability to plan and spatially adapt to modern challenges strategically. In the context of the active transformation of the tourist areas of the Ivano-Frankivsk region, in particular in mountainous and foothill areas, it is essential to create architectural objects that meet the criteria of sustainability, adaptability, and environmental integration. The tourist complex is an example of an innovative and self-sufficient sustainability model, which is implemented through a multi-vector architectural and spatial strategy and can be integrated as an empirical case or argument in the scientific substantiation of the sustainability model of a particular settlement. In addition, the results of the study were effectively used in the educational process of bachelor's and master's students majoring in Architecture and Urban Planning at the University of Danylo by integrating them into the following disciplines: architectural design, urban planning, basics of district planning and urban ecology, methods of landscape design, modern problems of architecture and urban planning. Applying these topics in coursework and qualification papers contributes to the formation of interdisciplinary thinking in students, an understanding of the relationship between environmental factors and architectural and planning solutions, and the ability to adapt modern eco-friendly approaches to real territories. In general, the results of the dissertation study confirm the feasibility of the proposed urban ecological approach to spatial planning as a basis for forming a policy for the sustainable development of recreational areas. Жирак Р. М. Урбоекологічні особливості архітектурної організації та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області= Urban ecological features of the architectural organization and spatial development of recreational settlements in Ivano-Frankivsk region: дис. … д-ра філософії з науки: Архітектура за спеціальністю 191 Архітектура та містобудування / Руслан Михайлович Жирак; наук. кер.: В. О. Огоньок; Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила». Івано-Франківськ, 2025. 325 с.: дод. 38 с.

2025-01-01T00:00:00Z Гончарик, Роман Петрович http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1698 2025-10-09T00:00:22Z 2025-01-01T00:00:00Z

Архітектурно-просторові зміни Івано-Франківська в радянський період Гончарик, Роман Петрович Дисертація присвячена комплексному аналізу архітектурно-просторових змін в Івано-Франківську протягом радянського періоду (1944–1991). Робота базується на системному підході до вивчення міського середовища, який включає поглиблений архітектурно-містобудівний аналіз забудови, особливості планувальних структур міста, виявлення та дослідження закономірностей формування житлової та громадської архітектури, реконструкцію й перетворення центральних територій, а також оцінку впливу радянських містобудівних концепцій та ідей на формування сучасного образу міста. Значну увагу приділено історико-культурним аспектам, зокрема виявленню й аналізу ключових містобудівних рішень, які визначили ідентичність міста в післявоєнні роки, у період активної індустріалізації та масового житлового будівництва, а також у роки архітектурних експериментів та типізації 1970–80-х років. Детально досліджено соціальні наслідки архітектурно-просторових змін, які проявились у трансформації суспільних просторів, формуванні нових житлових районів та впливі цих змін на соціально-психологічний клімат міського середовища. У роботі застосовано методи соціологічних опитувань мешканців міста, які дали змогу оцінити сприйняття архітектурних перетворень місцевою громадою, визначити позитивні та негативні наслідки реалізації радянських містобудівних політик. Вперше запропоновано інтегроване використання сучасних GIS- технологій, що дало змогу створити просторові моделі для аналізу й візуалізації архітектурно-просторових трансформацій, а також встановити причинно- наслідкові зв’язки між планувальними рішеннями та сучасними проблемами міста. Також у дослідженні застосовано екологічний аналіз, який включає оцінку впливу забудови радянського періоду на стан природних компонентів міського середовища, визначення конфліктних територій з погляду екологічного навантаження, та запропоновано рекомендації щодо їх оздоровлення та ревіталізації. У дослідженні визначено чітку періодизацію розвитку міста в радянський період, що дозволило детально охарактеризувати основні етапи його трансформації. Перший етап – повоєнна реконструкція (1944–1955) – характеризується відновленням міської забудови після руйнацій Другої світової війни. У цей період було здійснено ключові планувальні рішення, що суттєво змінили структуру історичного центру міста, відбулася масштабна заміна зруйнованих будівель на нові типові споруди з характерними рисами сталінського неокласицизму та елементами радянського монументалізму. Другий етап – період інтенсивного містобудування (1956–1975) – визначається активною реалізацією нових архітектурно-містобудівних концепцій, пов'язаних із масштабною індустріалізацією житлового будівництва, розвитком транспортної інфраструктури та формуванням нових житлових мікрорайонів. У цей період відбулася типізація та стандартизація архітектурних рішень, що значною мірою вплинули на одноманітність образу міста, проте забезпечили швидке вирішення проблеми житлового дефіциту. Водночас саме цей період характеризується масштабними архітектурними експериментами та формуванням сучасного функціонально-просторового каркасу Івано-Франківська. Третій етап – період архітектурної кризи (1970–1980-ті) – вирізняється загостренням протиріч між типізованим масовим будівництвом та збереженням історико-культурного середовища міста. У цей час відбулося посилення конфліктних ситуацій, пов’язаних із надмірною щільністю забудови, втратою ідентичності окремих районів, погіршенням екологічних умов, а також зниженням якості архітектурно-просторових рішень. Це призвело до формування соціального протесту та усвідомлення необхідності пошуку альтернативних підходів до містобудівного розвитку. Кожен з етапів аналізується в дисертації через призму конкретних планувальних рішень, архітектурних стилів, що переважали в забудові відповідних періодів, а також з урахуванням їхніх соціальних та екологічних наслідків, що дозволяє отримати повну та систематизовану картину міського розвитку. Автором запропоновано нову методику класифікації просторових конфліктів, що базується на комплексному аналізі різних аспектів міського середовища та передбачає поетапне дослідження архітектурно-містобудівних, історико-культурних, соціальних та екологічних факторів. Ця методика дозволяє ефективно ідентифікувати та систематизувати проблемні території, які виникли внаслідок надмірного ущільнення забудови, неконтрольованого знищення чи руйнування об'єктів історико-культурної спадщини, а також через суперечності у взаємодії місцевої влади, громади та бізнес-інвесторів [94]. Особливістю авторської методики є використання сучасних GIS-технологій для картографування просторових конфліктів, що дає змогу візуалізувати їх розміщення, масштаб, типологію та інтенсивність впливу на довкілля. За допомогою цієї методики були визначені зони підвищеної конфліктності, які потребують першочергового вирішення, що дозволило запропонувати комплексні містобудівні рішення для гармонізації інтересів усіх зацікавлених сторін. У межах дослідження детально проаналізовано розвиток житлової архітектури міста Івано-Франківська, зокрема трансформації житлових кварталів та мікрорайонів радянської доби. Окрему увагу приділено аналізу планувальних рішень та архітектурних прийомів, які застосовувалися в житловій забудові різних часових відрізків радянського періоду [160, с. 98]. Автором розглянуто як позитивні, так і негативні аспекти масового типового будівництва, його вплив на соціальну структуру та якість життя населення. Особливе місце у дослідженні відведено аналізу реконструкції знакових міських об'єктів, зокрема пішохідної зони «Стометрівка», яка стала символічним простором Івано-Франківська. У роботі детально розглянуто архітектурно- планувальні рішення, які вплинули на формування сучасного вигляду вулиці, проаналізовано їхню відповідність регіональному контексту, а також досліджено вплив реконструкції на соціокультурну ідентичність містян та образ міського простору загалом[161]. Окрім цього, було здійснено аналіз використання художньо-декоративних елементів в архітектурі радянського Івано-Франківська. Автор, визначивши ключові особливості та стилістичні прийоми, які відрізняють міську архітектуру цього періоду, показав, як регіональні традиції взаємодіяли із загальносоюзними тенденціями. Виявлено, що художньо-декоративні елементи використовувалися не лише як естетичний засіб, але й відігравали важливу ідеологічну та соціальну роль, формуючи ідентичність міського середовища [110, с. 14]. Таким чином, запропонована методика дозволила не лише класифікувати просторові конфлікти, а й розкрити механізми їх виникнення, запропонувати комплексні шляхи вирішення, а також обґрунтувати містобудівні рішення з урахуванням культурних, історичних та соціальних особливостей міста Івано- Франківська. Особливу увагу в дослідженні приділено соціальним трансформаціям міського простору Івано-Франківська, які були наслідком радянських архітектурно-містобудівних рішень. У роботі детально проаналізовано, як радикальні зміни в забудові та просторовій структурі впливали на формування нової міської ідентичності, що часто вступала в протиріччя з історичними та культурними особливостями міста. У результаті масових перебудов, знесення старих кварталів і появи типових мікрорайонів було втрачено значну частину історичної пам’яті містян, що призвело до зниження унікальності та самобутності міського середовища. Автором було досліджено психологічні та соціальні аспекти цих змін через проведення соціологічних опитувань, анкетувань та аналіз громадської думки. З’ясовано, що мешканці Івано-Франківська часто негативно сприймали радянські містобудівні експерименти, які руйнували традиційні простори та формували анонімне, стандартизоване життєве середовище. Це викликало активізацію громадського спротиву та протестних настроїв, особливо під час реалізації проєктів, що суперечили місцевим традиціям та історико-культурній спадщині. У рамках дослідження автор детально розглянув випадки, коли суспільство активно протистояло агресивним планувальним рішенням, таким як масове знесення історичної забудови для спорудження типових житлових кварталів чи адміністративних комплексів. Виявлено причини й механізми виникнення конфліктних ситуацій, пов'язаних із цим спротивом, які часто створювались через брак діалогу між владою, архітекторами, громадами та інвесторами. Окремо вивчено процес формування нових соціальних зв’язків та спільнот, які виникали в умовах масової житлової забудови. Відзначено, що радянська містобудівна політика сприяла не лише трансформації фізичного простору, а й суттєво вплинула на соціальну структуру міста, змінила способи взаємодії між мешканцями, характер сусідських відносин та загальний рівень соціальної згуртованості. У результаті автором розкрито закономірності та наслідки соціальних змін, що стали невід’ємною частиною спадщини радянського періоду розвитку Івано-Франківська. На основі проведених досліджень у дисертації запропоновано низку конкретних рекомендацій, спрямованих на суттєве вдосконалення містобудівної політики в Івано-Франківську. Перш за все, визначено ключові принципи збереження історико-культурної спадщини міста, що передбачають комплекс заходів для охорони, реставрації та ревіталізації історичних будівель, ансамблів і міських кварталів. Запропоновано системні підходи до інтеграції об’єктів спадщини в сучасну структуру міста, включаючи створення регламентів, які чітко визначають умови реконструкції та нової забудови в історичних зонах, що дасть змогу уникнути повторення помилок радянського періоду, коли автентичні простори руйнувалися через неузгоджені рішення. Окремо наголошено на необхідності формування ефективних механізмів взаємодії між органами влади, місцевою громадою та представниками бізнесу. У дослідженні розроблено модель партнерської комунікації, яка передбачає залучення усіх зацікавлених сторін до прийняття містобудівних рішень на ранніх етапах планування. Це дозволить враховувати інтереси громадян, запобігати конфліктам та забезпечувати соціальну прийнятність нових проєктів. Запропоновано також створення спеціальних платформ для публічного обговорення проєктів забудови, які забезпечуватимуть прозорість та відкритість процесів ухвалення містобудівних процесів. Дисертація містить низку містобудівних рішень, спрямованих на суттєве зниження конфліктного потенціалу в Івано-Франківську. Зокрема, автором запропоновано використовувати сучасні підходи до розвитку громадських просторів, благоустрою прибудинкових територій та створення публічних зон, які відповідатимуть актуальним потребам мешканців. Розроблено рекомендації щодо адаптації радянської забудови до сучасних умов шляхом комплексної реконструкції кварталів, застосування нових архітектурних прийомів, що дозволить покращити естетичні та функціональні характеристики міського середовища. Важливе місце займають також рекомендації з екологічного вдосконалення міста, що включають зелені рішення, екологічне проєктування та застосування сучасних екотехнологій. Таким чином, запропоновані рекомендації сприятимуть формуванню більш комфортного, гармонійного та екологічно збалансованого міського середовища в Івано-Франківську, що відповідатиме сучасним тенденціям розвитку та потребам місцевого населення. Результати дисертаційного дослідження мають виразне прикладне значення, що зумовлено їхньою практичною спрямованістю та можливістю безпосереднього застосування в містобудівній практиці. Отримані в роботі висновки, методики, аналітичні матеріали та рекомендації можуть бути ефективно використані під час розробки важливих містобудівних документів різного рівня, зокрема генеральних планів, детальних планів територій, зонінгу та проєктів реконструкції міських територій. Запропоновані в дисертації методичні підходи щодо ідентифікації та класифікації просторових конфліктів можуть слугувати інструментом для органів місцевого самоврядування та фахівців-містобудівників у процесах оцінки територій, які потребують особливої уваги під час планування забудови, реконструкції та ревіталізації. Такий підхід дає змогу своєчасно виявляти потенційні ризики та проблемні питання, пов'язані з просторовими конфліктами, і пропонувати оптимальні рішення для запобігання негативним соціальним й екологічним наслідкам. Окрім того, результати дослідження є важливими під час розробки стратегій просторового розвитку міста. Сформульовані в роботі рекомендації щодо збереження історико-культурної спадщини, формування гармонійних архітектурних ансамблів, екологізації міського середовища та посилення громадської участі дають змогу враховувати сучасні тенденції сталого розвитку міст, створюють привабливі умови для інвестиційної діяльності [44, с. 210]. Дисертаційні матеріали також можуть бути використані органами місцевого самоврядування як базові орієнтири в ухваленні конкретних містобудівних рішень, що сприятиме підвищенню ефективності та прозорості цих процесів. Зокрема, впровадження запропонованої автором моделі взаємодії між громадою, владою та бізнесом забезпечить належну комунікацію, зменшення соціальної напруги та підтримку мешканців щодо реалізації нових проєктів і реконструкції наявних територій. Матеріали дисертації були апробовані в багатьох наукових публікаціях, презентовані на міжнародних та національних конференціях, що підтверджує не тільки актуальність обраної тематики, але й її наукову вагомість та затребуваність серед фахівців з архітектури та містобудування. Отже, виконане дослідження має важливе науково-прикладне значення та може стати основою для подальших розробок і вдосконалення міського планування як в Івано-Франківську, так і в інших містах України. This dissertation presents a comprehensive analysis of the architectural and spatial transformations undergone by Ivano-Frankivsk throughout the Soviet period (1944–1991). The study employs a systematic approach to examining the urban environment, incorporating an in-depth architectural and urban-planning assessment of the city’s built structures, the characteristics of its planning systems, the identification and investigation of patterns in the formation of residential and public architecture, as well as the reconstruction and transformation of central urban areas. The research also evaluates how Soviet urban-planning concepts and ideas have influenced the city's modern image. Significant attention is devoted to historical and cultural aspects, particularly to identifying and examining the key urban-planning decisions that shaped the city's identity during the post-war years, the phase of intensive industrialization and mass residential construction, and in the period of architectural experiments and standardization from the 1970s to the 1980s. The study thoroughly investigates the social consequences of architectural and spatial changes, as manifested in the transformation of public spaces, the creation of new residential districts, and the impact of these changes on the socio-psychological climate of the urban environment. Sociological survey methods were applied, targeting residents to evaluate perceptions of the city’s architectural changes and identify both the positive and negative effects of Soviet urban planning policies. For the first time, the dissertation proposes the integrated use of modern GIS technologies, which enabled the development of spatial models for analyzing and visualizing architectural and spatial transformations and establishing cause-and-effect relationships between the city’s planning decisions and its present-day issues. Additionally, the study includes ecological analysis to assess the impact of Soviet-era construction on the natural components of the urban environment, identify problem areas concerning environmental stress, and offer recommendations for their remediation and revitalization. A clear periodization of the city’s development during the Soviet period has been established, allowing a detailed characterization of the primary phases of its transformation. The first phase of post-war reconstruction (1944–1955) is marked by rebuilding the city’s built environment following the devastation of World War II. During this phase, key planning decisions substantially altered the structure of the historic city center, resulting in the large-scale replacement of destroyed buildings with standardized structures featuring characteristic elements of Stalinist neoclassicism and Soviet monumentalism. The second phase, an era of intensive urban development (1956–1975), is distinguished by the active implementation of new architectural and urban-planning concepts tied to the large-scale industrialization of residential construction, transportation infrastructure expansion, and new residential microdistricts. During this period, typification and standardization of architectural solutions significantly influenced the city’s image, rendering it more uniform; however, these measures effectively addressed the urgent need for housing. Simultaneously, the period was marked by major architectural experiments and the establishment of Ivano-Frankivsk’s modern functional-spatial framework. The third phase, an era of architectural crisis (1970–1980s), is characterized by mounting contradictions between mass standardized construction and the preservation of the city’s historical and cultural environment. This period witnessed intensified conflict over excessive building density, the loss of identity in specific neighborhoods, deteriorating environmental conditions, and declining quality in urban-planning solutions. These circumstances contributed to social protest and an awareness of the necessity for alternative approaches to urban development. The dissertation examines each phase through the lens of specific planning decisions, dominant architectural styles of the respective periods, and associated social and environmental impacts. Such an approach provides a complete and systematic picture of urban development. A new methodology for classifying spatial conflicts is introduced, grounded in a comprehensive analysis of the diverse facets of the urban environment and following a step-by-step study of architectural, historical-cultural, social, and ecological factors. This methodology enables the practical identification and systematization of problematic areas arising from excessive building density, unregulated demolition or destruction of historical and cultural sites, and conflicting interests among local authorities, the community, and private investors. A distinctive feature of the author’s methodology is the application of modern GIS technologies to spatially map these conflicts, allowing for visualization of their locations, scale, typology, and intensity of impact on the surrounding environment. Based on this method, zones of heightened conflict were pinpointed for priority intervention, thus facilitating the proposal of comprehensive urban-planning solutions to reconcile the interests of all concerned stakeholders. Within the scope of the research, a detailed analysis was carried out on the development of residential architecture in Ivano-Frankivsk, including the transformation of Soviet-era residential blocks and microdistricts. Particular attention was paid to planning decisions and architectural techniques applied across various Soviet construction periods. The author considers both the positive and negative aspects of large-scale, standardized development and its influence on the population's social structure and quality of life. A focal point of the dissertation is the reconstruction of iconic city objects, notably the pedestrian zone known as «Stometrivka,» a symbolic space within Ivano- Frankivsk. The study provides an in-depth examination of the architectural and planning decisions influencing its present appearance, assessing their alignment with regional context, and investigating the effects of reconstruction on the city’s socio-cultural identity and overall urban image. Additionally, decorative and artistic elements were assessed in Soviet-era Ivano- Frankivsk architecture. The author demonstrates how regional traditions converged with all-Union trends, identifying the principal features and stylistic methods that set the city’s architecture apart during that era. These decorative elements functioned as aesthetic devices and fulfilled important ideological and social roles in shaping the city’s identity. Thus, the proposed methodology has made it possible to classify spatial conflicts and illuminate the mechanisms behind their emergence, propose comprehensive resolutions, and provide urban-planning strategies attentive to Ivano-Frankivsk’s cultural, historical, and social characteristics. The dissertation emphasizes the social transformations of Ivano-Frankivsk’s urban space engendered by Soviet architectural and planning decisions. The analysis delves into how the radical transformation of physical structures and spatial layouts influenced the formation of a new municipal identity, often contradicting the city’s historical and cultural features. As a result of widespread rebuilding, the demolition of older quarters, and the advent of standardized microdistricts, much of the city’s historical memory was lost, diminishing the unique and distinctive nature of the urban environment. Using sociological methods such as resident surveys, questionnaires, and public opinion analysis, the author examined these transformations' psychological and social facets. The findings indicate that inhabitants frequently perceived Soviet-era city- planning experiments negatively, as they disrupted traditional spaces and instilled an anonymous, standardized milieu. This led to the rise of public resistance and protest movements, particularly in projects that conflicted with the local traditions and heritage of the city. Relevant case studies of active civic opposition to aggressive planning, such as mass demolition of historical buildings for constructing standardized residential blocks or administrative compounds, were closely examined to identify the factors and mechanisms driving these conflicts, often exacerbated by inadequate dialogue among authorities, architects, communities, and investors. Further scrutiny was dedicated to investigating how new social connections and communities were formed within the environment of mass housing developments. It was determined that Soviet urban-planning policy not only reshaped the physical urban space but also profoundly affected the city’s social fabric, redefining patterns of resident interaction, neighborly relations, and general social cohesion. The author thereby reveals the correlations and outcomes of these social changes as an integral aspect of Ivano-Frankivsk’s Soviet legacy. The dissertation offers several specific recommendations to substantially improve Ivano-Frankivsk’s contemporary urban-planning policies based on the research findings. Chief among these recommendations are fundamental principles for preserving the city’s historical and cultural heritage, incorporating a wide range of measures for safeguarding, restoring, and revitalizing historical buildings, complexes, and districts. A systematic approach is proposed to integrate heritage objects into the current city structure by formulating regulations that explicitly define the parameters for reconstruction and new developments within historic areas. This prevents errors reminiscent of the Soviet era that saw authentic spaces destroyed through uncoordinated decisions. Moreover, there is an emphasis on effective interaction strategies among municipal authorities, local communities, and private investors. The research outlines a partnership-based communication model designed to involve all interested parties in urban planning decisions from the earliest stages, ensuring the reconciliation of community interests, minimizing conflicts, and establishing broad social acceptance for new projects. Proposals include creating dedicated platforms for open public debates on development projects, fostering transparency and openness in decision-making processes. The dissertation also discusses various urban-planning proposals that significantly mitigate conflict potential within Ivano-Frankivsk. The author recommends using modern methods for advancing public spaces, improving the upkeep of residential courtyards, and establishing communal zones consistent with contemporary needs. Additionally, suggested measures call for adapting Soviet-era housing to present-day standards through a comprehensive overhaul of existing blocks and adopting new architectural solutions, thus elevating the urban environment in terms of aesthetics and functionality. Notably, ecological improvement of the city forms a prominent part of these strategies, incorporating greening initiatives, environmental design principles, and modern eco-technologies. Hence, the recommendations proposed in this research will facilitate establishing a more comfortable, harmonious, and ecologically balanced urban environment in Ivano-Frankivsk, aligning with modern developmental trends and meeting residents’ needs. The dissertation’s findings hold significant practical relevance and readily apply to urban planning practice. Its conclusions, methodologies, analytical data, and recommendations can be effectively utilized for drafting crucial planning documents at various levels (e.g., master plans, detailed territorial plans, zoning regulations, and urban redevelopment projects). The methodological frameworks proposed for identifying and classifying spatial conflicts can serve as vital resources for local governments and urban planners in identifying priority areas for potential reconstruction or revitalization, enabling the timely resolution of problems associated with spatial conflicts and preventing their adverse social and environmental repercussions. Furthermore, the research outcomes prove valuable in shaping urban spatial- development strategies. The dissertation’s recommendations concerning safeguarding historical and cultural heritage, forming cohesive architectural ensembles, ecological urban-management practices, and enhancing civic engagement converge with the current paradigm of sustainable urban development, promoting improved living conditions for inhabitants and cultivating an inviting sphere for investment. Finally, the dissertation materials have undergone substantial verification through numerous academic publications and conference presentations at both national and international levels, signifying the pertinence of the selected topic and its high scholarly significance and popularity among specialists in architecture and urban planning. Consequently, this research bears critical scientific and applied potential. It may underpin further endeavors in refining and developing modern urban planning practices in Ivano-Frankivsk and other Ukrainian cities. Гончарик Р. П. Архітектурно-просторові зміни Івано-Франківська в радянський період = Architectural and Spatial Transformations of Ivano-Frankivsk during the Soviet Period: дис. … д-ра філософії з науки: Архітектура за спеціальністю 191 Архітектура та містобудування / Роман Петрович Гончарик; наук. кер.: А. І. Савчук; Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила». Івано-Франківськ, 2025. 251 с.: дод. 54 с.

2025-01-01T00:00:00Z