http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1143 Thu, 23 Apr 2026 23:16:45 GMT 2026-04-23T23:16:45Z http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1786 Форми протидії молодіжному субкультурному руху в СРСР у 1940-1960-х рр.: історико-правовий аспект Федик, Лідія Богданівна Метою дослідження є аналіз основних форм і методів протидії держави і суспільства в СРСР молодіжному субкультурному рухові у 1940-1960-х рр. Методика охоплює сукупність методів та логічну послідовність їх використання, що визначалася проблематикою та особливостями предмету історико-правового дослідження. Методи застосування загальнонаукових методів аналізу, синтезу та абстрагування дозволило емпірично вивчити молодіжну субкультуру у 1940 – 1960-х рр. Історико-правовий метод дав змогу розглянути молодіжну субкультуру як явище конкретної епохи з врахуванням впливу економічних, соціальних, ідеологічних факторів. Порівняльно-правовий метод у нашому дослідженні був корисним для співставлення заходів, що застосовувалися стосовно молодіжної субкультури партійними, молодіжними організаціями, правоохоронними органами . У ході дослідження встановлено, що молодіжний субкультурний рух в СРСР був неоднорідним. З’ясовано, що незважаючи на аполітичний характер руху, у межах холодної війни і протистояння з Заходом він розглядався як загроза існуючому суспільному ладу та таким, що суперечить офіційній ідеології. Це створювало передумови для боротьби з ним, які здійснювалися із залученням партійного та комсомоського апаратів. Встановлено, що основними формами боротьби із молодіжним субкультурним рухом були позасудові, які передбачали моральний тиск, виключення з комсомолу, навчального закладу, позбавлення стипендії, публічне приниження. Практична значимість полягає в тому, що основні положення, та висновки, викладені в дослідженні, можуть бути використані: 1) в наукових дослідженнях, пов'язаних з вивченням особливостей та законодавчих засад репресивної політики радянської влади; 2) в навчальному процесі, в ході викладання розділів, що стосуються державно-правового розвитку країн Центрально-Східної Європи. The aim of the study is to analyze the main forms and methods of counteraction of the state and society in the USSR to the youth subcultural movement in 1940-1960. The method covers a set of methods and logical sequence of their use, which was determined by issues and features of historical and legal research. Methods. The use of general scientific methods of analysis, synthesis and abstraction allowed to empirically study the youth subculture in 1940 - 1960's. Historical and legal method allowed to consider the youth subculture as a phenomenon of a particular era, taking into account the influence of economic, social and ideological factors. The comparative law method in our study was useful for comparing the measures applied to the youth subculture by party, youth organizations, law enforcement agencies and educational institutions. Results. The study found that the youth subcultural movement in the USSR was heterogeneous. It was found that, despite the apolitical nature of the movement, within the Cold War and confrontation with the West, it was seen as a threat to the existing social order and contrary to official ideology. This created the preconditions for combating it, which were carried out with the involvement of the party and Komsomol apparatuses. Scientific novelty. It was established that the main forms of struggle against the youth subcultural movement were extrajudicial, which provided for moral pressure, expulsion from the Komsomol, an educational institution, deprivation of a scholarship, and public humiliation. Practical significance. It is that the main provisions and conclusions set out in the study can be used: 1) in research related to the study of the features and legal principles of the repressive policy of the Soviet government; 2) in the educational process, during the teaching of sections relating to the state and legal development of Central and Eastern Europe. Федик Л. Б. Форми протидії молодіжному субкультурному руху в СРСР у 1940-1960-х рр.: історико-правовий аспект=Forms of counteraction to the youth subcultural movement in the USSR in the 1940-1960s: historical and legal aspect // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького: журнал. Серія Право, 2020. №10(22). С. 99-109. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1786 2020-01-01T00:00:00Z http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1161 Низхідна соціальна мобільність в УРСР: на прикладі дисидентів Федик, Лідія Богданівна; Fedyk, Lidiia Bohdanivna На основі спогадів дисидентів проаналізувати причини та наслідки низхідної соціальної мобільності в УРСР. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу і порівняння, які дали змогу виявити канали соціальної мобільності для різних соціальних прошарків радянського суспільства; системний метод був використаний при з’ясуванні чинників соціальної мобільності в УРСР. Історичний метод дав змогу розглянути проблему соціальних ліфтів та напрямів їхнього руху в конкретних історичних умовах. Оскільки основним джерелом дослідження були спогади українських дисидентів, застосовано герменевтичний метод. Водночас біографічний метод через розкриття окремих аспектів життя людини дав змогу зробити узагальнений аналіз проблеми низхідної соціальної мобільності та здійснити емпіричне підкріплення висунених теоретичних положень статті. Результати. У процесі дослідження встановлено, що горизонтальна (просторова) соціальна мобільність у СРСР була ускладнена через обмеження, встановлені державою (паспорт, прописка). Найбільш дієвими соціальними ліфтами в СРСР була освіта та армія. Установлено зв'язок між класовим походженням і соціальною мобільністю. Показано, що зміна соціального статусу людини не завжди була умовою для зміни її матеріального становища. У процесі вивчення спогадів українських дисидентів виявлено, шо більшість із них походило із селянських або робітничих родин. Їхнім каналом соціального підйому була освіта. Однак обов’язковою умовою була участь у комсомолі, а в подальшому членство КПРС. Як висхідна, так і низхідна соціальна мобільність була контрольована державою. Соціальний спуск був примусовим і супроводжувався втратою роботи і житла, можливості займатися професійною діяльністю. Сім'я та шлюб у випадку дисидентів, за умов втрати соціального статусу, призводили до соціальної деградації одного або всіх членів сім’ї. The purpose of the study is to analyze the causes and consequences of downward social mobility in the Ukrainian SSR based on the memoirs of dissidents. Methods. The work uses general scientific methods of analysis and comparison, which allowed to identify the channels of social mobility in different social strata of Soviet society; the systematic method was used to identify the factors of social mobility in the Ukrainian SSR. The historical method made it possible to consider the problem of social elevators and the directions of their movement in specific historical conditions. Since the main source of the study was the memoirs of Ukrainian dissidents, the hermeneutic method was used. At the same time, the biographical method, through the disclosure of certain aspects of a person's life, allowed for a generalized analysis of the problem of downward social mobility and empirical support for the theoretical positions put forward in the article. Results. The study found that horizontal (spatial) social mobility in the USSR was complicated by restrictions imposed by the state (passport, residence permit). The most effective social elevators in the USSR were education and the army. The relationship between class origin and social mobility is established. It is shown that a change in the social status of a person was not always a condition for changing his or her financial situation. The study of the memoirs of Ukrainian dissidents revealed that most of them came from peasant or working-class families. Their channel of social upward mobility was education. However, a prerequisite was participation in the Komsomol, and later membership in the CPSU. Conclusions. Both upward and downward social mobility was controlled by the state. The social descent was forced and was accompanied by the loss of work and housing, as well as the opportunity to engage in professional activities. In the case of dissidents, family and marriage, in the conditions of loss of social status, led to the social degradation of one or all family members. Федик Л.Б. Низхідні соціальні ліфти у УРСР: за спогадами дисидентів.//Південний архів (історичні науки)/ ХДУ, 2024. Вип. 48. С. 50-57. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT http://repository.ukd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/1161 2024-01-01T00:00:00Z