Низхідна соціальна мобільність в УРСР: на прикладі дисидентів

Abstract

На основі спогадів дисидентів проаналізувати причини та наслідки низхідної соціальної мобільності в УРСР. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу і порівняння, які дали змогу виявити канали соціальної мобільності для різних соціальних прошарків радянського суспільства; системний метод був використаний при з’ясуванні чинників соціальної мобільності в УРСР. Історичний метод дав змогу розглянути проблему соціальних ліфтів та напрямів їхнього руху в конкретних історичних умовах. Оскільки основним джерелом дослідження були спогади українських дисидентів, застосовано герменевтичний метод. Водночас біографічний метод через розкриття окремих аспектів життя людини дав змогу зробити узагальнений аналіз проблеми низхідної соціальної мобільності та здійснити емпіричне підкріплення висунених теоретичних положень статті. Результати. У процесі дослідження встановлено, що горизонтальна (просторова) соціальна мобільність у СРСР була ускладнена через обмеження, встановлені державою (паспорт, прописка). Найбільш дієвими соціальними ліфтами в СРСР була освіта та армія. Установлено зв'язок між класовим походженням і соціальною мобільністю. Показано, що зміна соціального статусу людини не завжди була умовою для зміни її матеріального становища. У процесі вивчення спогадів українських дисидентів виявлено, шо більшість із них походило із селянських або робітничих родин. Їхнім каналом соціального підйому була освіта. Однак обов’язковою умовою була участь у комсомолі, а в подальшому членство КПРС. Як висхідна, так і низхідна соціальна мобільність була контрольована державою. Соціальний спуск був примусовим і супроводжувався втратою роботи і житла, можливості займатися професійною діяльністю. Сім'я та шлюб у випадку дисидентів, за умов втрати соціального статусу, призводили до соціальної деградації одного або всіх членів сім’ї. The purpose of the study is to analyze the causes and consequences of downward social mobility in the Ukrainian SSR based on the memoirs of dissidents. Methods. The work uses general scientific methods of analysis and comparison, which allowed to identify the channels of social mobility in different social strata of Soviet society; the systematic method was used to identify the factors of social mobility in the Ukrainian SSR. The historical method made it possible to consider the problem of social elevators and the directions of their movement in specific historical conditions. Since the main source of the study was the memoirs of Ukrainian dissidents, the hermeneutic method was used. At the same time, the biographical method, through the disclosure of certain aspects of a person's life, allowed for a generalized analysis of the problem of downward social mobility and empirical support for the theoretical positions put forward in the article. Results. The study found that horizontal (spatial) social mobility in the USSR was complicated by restrictions imposed by the state (passport, residence permit). The most effective social elevators in the USSR were education and the army. The relationship between class origin and social mobility is established. It is shown that a change in the social status of a person was not always a condition for changing his or her financial situation. The study of the memoirs of Ukrainian dissidents revealed that most of them came from peasant or working-class families. Their channel of social upward mobility was education. However, a prerequisite was participation in the Komsomol, and later membership in the CPSU. Conclusions. Both upward and downward social mobility was controlled by the state. The social descent was forced and was accompanied by the loss of work and housing, as well as the opportunity to engage in professional activities. In the case of dissidents, family and marriage, in the conditions of loss of social status, led to the social degradation of one or all family members.