Правовий статус водіїв легкого персонального електротранспорту

Abstract

Дослідження спрямоване на вивчення стану правового регулювання використання засобів індивідуальної мобільності, виявлення існуючих недоліків та прогалин у законодавстві України, які ускладнюють правомірну та безпечну їх експлуатацію. Науково-практичний аналіз питання правового статусу осіб, які керують легким електротранспортом, передбачає розробку пропозицій щодо умов і вимог до їх експлуатації, а також встановлення відповідальності за порушення цих правил. Методика. Використана у праці технологія включає комплексне вивчення та підсумовування науково-теоретичного матеріалу, правозастосовної практики і формулювання відповідних висновків та рекомендацій щодо удосконалення правового статусу водіїв легкого персонального електротранспорту. У дослідженні використовувались такі методи наукового пізнання: догматичний, формально-логічний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. Встановлено, що відсутність законодавчого формулювання прав та обов’язків водіїв легкого електротранспорту, породило негативну правозастосовну практику. У зв’язку з цим, зроблено висновки про те, що суб’єктам правотворення слід передбачити ознаки даного учасника дорожнього руху, закріпивши його права та обов’язки в актах законодавства. Результати дослідження мають на меті покращення правового, безпекового та соціального середовища для учасників дорожнього руху, сприяючи створенню ефективних правових механізмів, що враховують сучасні виклики і потреби у галузі транспортного права. Наукова новизна. Вивчення значної кількості судових рішень щодо експлуатації електросамокатів, дозволяє сформувати авторське бачення проблеми та стверджувати, що застосування судами аналогії закону та аналогії права не заповнює законодавчих прогалин. Нерідко суддівське правозастосування має суперечливий характер. Автор приходить до висновку, що відповідно до Правил дорожнього руху особи, які керують персональним електротранспортом не є водіями, а тому до відповідальності можуть притягуватися лише як інші учасники дорожнього руху. Одним із ключових аспектів новизни є необхідність розробки чіткої та адаптивної правової бази, яка враховуватиме специфіку таких технічних засобів і визначатиме правове положення осіб, які ними керують. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення законодавства про транспорт, а також під час розгляду справ у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту суб’єктами правозастосовної діяльності.The purpose of this work is to analyze the current legislation regarding the issue of the representation of denunciators in criminal proceedings and to determine the extent of alignment between the legal positions of different normative acts on this matter. Methodology: The methodology involves a comprehensive analysis and synthesis of existing scientific and theoretical material and the formulation of corresponding conclusions and recommendations. The research employed the following methods of scientific cognition: terminological, logical-semantic, functional, systemic-structural, and logical-normative. Results: During the research, it was determined that the denunciator emerged in the national legal field due to changes in anticorruption legislation. Among other changes, the denunciator was granted the right to representation in proceedings, which can be realized by using all forms of legal aid provided by the Law of Ukraine "On Free Legal Aid", engaging a lawyer independently, and appealing to the NationalAgency on Corruption Prevention. However, certain provisions of anti-corruption legislation, particularly in the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" regarding the representation of denunciators for the protection of their interests, and certain provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine and other legislative acts regarding the representation of denunciators in criminal proceedings, require coordination and synchronization. Scientific novelty: In the course of the research, it was established that despite the corresponding provisions of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption", the Criminal Procedure Code of Ukraine does not provide any guidance on the representation of the denunciator's interests in criminal proceedings, and does not involve a mechanism for the denunciator to utilize free legal aid. The Law of Ukraine "On Free Legal Aid" does not include the denunciator among the entities entitled to free secondary legal assistance. Also, it was determined that the Criminal Procedure Code of Ukraine does not regulate the mandatory presence of representatives of the National Agency on Corruption Prevention at court sessions. It was also found that there is no regulation on the right of the National Agency Corruption Prevention to initiate the review of court decisions in judicial proceedings and the procedure for confirming the representation of the denunciator in criminal proceedings. Practical significance: The research results can be used in law-making and law enforcement activities during a pre-trial investigation of corruption offenses and offenses related to corruption.