Національна самоідентифікація українців на лінії вогню й по обидва боки фронту (на матеріалі сучасної прози про воєнні події на Сході України)

Abstract

Гібридна війна – сучасний різновид громадянської, але за її лаштунками завжди знаходиться цинічний ляльковод. Водночас війна на Сході внесла свої корективи у свідомість українських громадян. На матеріалі сучасної української прози про воєнні події в Україні, зокрема повісті «У сірій зоні» Й. Струцюка, романів «Дике поле» Л. Капелюш- ного та «Маріупольський процес» Г. Вдовиченко, роману в новелах «Муська» Г. Арсенич-Баран, науково-популярно- го дослідження «Небратні» Макса Кіндрука, кіноповісті «УКРИ» Б. Жолдака проаналізовано особливості становлення національної свідомості й національної самоідентифікації головних героїв та яскравих другорядних персонажів. Крізь призму маркерів самоідентифікації українців на лінії вогню й по обидва боки фронту (як серед мирного населення, так і в середовищі військовослужбовців) визначено, що україноцентристські інтереси з кожним днем стають усе більш домінантними в середовищі певної частини української молоді, яка опинилася в рядах сепара- тистів. Так, у романі Г. Вдовиченко «Маріупольський процес» описано українку з Донбасу Ольгу й галичанина Романа, які дуже швидко переконуються, що між ними більше спільного, ніж відмінного, а ворожого і поготів; через кохання зникають бар’єри між потенційними ворогами. За допомогою методологічних інструментів дослідження – герменевтичного, описового, порівняльно-типоло- гічного, системно-функціонального – розкрито проблемно-тематичний аспект сучасної української антимілітарної прози. У романі Леоніда Капелюшного «Дике поле» з’ясовано, що образ Павла Горлача неоромантичний, адже й сам твір написаний у стилі модернізму, навіть мегамодернізму. Проте юнак іноді дуже довірливий, а старше покоління в цьому ж творі має більш виважену думку. Дядько Сергій, наприклад, цілком слушно веде мову про те, що після закінчення Другої світової війни мало не вся Європа із превеликим болем оговтувалась від фашизму, адже була під впливом гітлерівської пропаганди. Із пригод Павла Горлача на окупованій території читачам стає зрозуміло, що на формування молодої особистості, а саме такими є учасники АТО та їхні ровесники із протилежного боку барикад, впливає багато чинників, серед яких найбільш суттєво – віковий ценз. За матеріалами дослідження з’ясовано, що в сучасній українській прозі про війну на Сході домінують ідеї про антигуманність і алогічність війни, тому важливим стало розкриття пасіонарності та втілення ідеї державотворення в умовах сучасних викликів нашій незалежності й соборності. Wojna hybrydowa jest nowoczesną odmianą wojny domowej, ale za jej kulisami zawsze znajduje się cyniczny lalkarz. W tym samym czasie wojna na Wschodzie dokonała własnych korekt w świadomości obywateli ukraińskich. Na podstawie materiałów współczesnej ukraińskiej prozy o wydarzeniach wojskowych na Ukrainie, w szczególności powieści „W Szarej Strefie” J. Struciuka, powieści „Dzikie Pole” L. Kapelusznego i „Proces Mariupolski” G. Wdowiczenki, powieści w nowelach „Muśka” G. Arsenich-Baran, badania popularnonaukowego „Niebratni” Maksa Kindruka, opowiadania filmowego „UKRY” B. Żołdaka dokonano analizy cech powstawania świadomości narodowej i narodowej tożsamości głównych bohaterów i jasnych postaci drugorzędnych. Przez pryzmat markerów samoidentyfikacji Ukraińców na linii ognia i po obu stronach frontu (zarówno wśród ludności cywilnej, jak i wśród wojskowych) ustalono, że interesy ukraińsko-centrystyczne stają się coraz bardziej dominujące w środowisku pewnej części ukraińskiej młodzieży, która znalazła się w szeregach separatystów. Tak więc w powieści G. Wdowiczenki „Proces Mariupolski” opisano Ukrainkę z Donbasu Olgę i Galiczanina Romana, którzy bardzo szybko przekonują się, że między nimi jest więcej wspólnego niż odmiennego, a tym bardziej – wrażego; z powodu miłości znikają bariery między potencjalnymi wrogami. Za pomocą metodologicznych narzędzi badawczych – hermeneutycznego, opisowego, porównawczo-typologicznego, systemowo-funkcjonalnego – ujawniono problematyczny aspekt współczesnej ukraińskiej prozy antymilitarnej. W powieści Leonida Kapelusznego „Dzikie Pole” wyjaśniono, że obraz Pawła Gorłacza jest neoromantyczny, ponieważ samo dzieło jest napisane w stylu modernizmu, a nawet megamodernizmu. Jednak młody człowiek jest czasami bardzo ufny, a starsze pokolenie w tym samym dziele ma bardziej wyważoną opinię. Na przykład wujek Sergij słusznie mówi, że po zakończeniu II wojny światowej prawie cała Europa została wykluczona z faszyzmu z wielkim bólem, ponieważ była pod wpływem propagandy hitlerowskiej. Z przygód Pawła Gorłacza na okupowanym terytorium czytelnikom staje się jasne, że na kształtowanie się młodej osobowości, a mianowicie tacy są uczestnicy operacji antyterrorystycznej (ATO) i ich rówieśnicy po przeciwnej stronie barykad, wpływa wiele czynników, wśród których najważniejsze jest wiek. Na podstawie badań okazało się, że we współczesnej ukraińskiej prozie o wojnie na Wschodzie dominują idee antyhumanizmu i alogiczności wojny, dlatego ważne stało się ujawnienie passionarności i ucieleśnienie idei państwa w warunkach współczesnych wyzwań naszej niezależności i soborności.