Архітектурно-просторові зміни Івано-Франківська в радянський період

Abstract

Дисертація присвячена комплексному аналізу архітектурно-просторових змін в Івано-Франківську протягом радянського періоду (1944–1991). Робота базується на системному підході до вивчення міського середовища, який включає поглиблений архітектурно-містобудівний аналіз забудови, особливості планувальних структур міста, виявлення та дослідження закономірностей формування житлової та громадської архітектури, реконструкцію й перетворення центральних територій, а також оцінку впливу радянських містобудівних концепцій та ідей на формування сучасного образу міста. Значну увагу приділено історико-культурним аспектам, зокрема виявленню й аналізу ключових містобудівних рішень, які визначили ідентичність міста в післявоєнні роки, у період активної індустріалізації та масового житлового будівництва, а також у роки архітектурних експериментів та типізації 1970–80-х років. Детально досліджено соціальні наслідки архітектурно-просторових змін, які проявились у трансформації суспільних просторів, формуванні нових житлових районів та впливі цих змін на соціально-психологічний клімат міського середовища. У роботі застосовано методи соціологічних опитувань мешканців міста, які дали змогу оцінити сприйняття архітектурних перетворень місцевою громадою, визначити позитивні та негативні наслідки реалізації радянських містобудівних політик. Вперше запропоновано інтегроване використання сучасних GIS- технологій, що дало змогу створити просторові моделі для аналізу й візуалізації архітектурно-просторових трансформацій, а також встановити причинно- наслідкові зв’язки між планувальними рішеннями та сучасними проблемами міста. Також у дослідженні застосовано екологічний аналіз, який включає оцінку впливу забудови радянського періоду на стан природних компонентів міського середовища, визначення конфліктних територій з погляду екологічного навантаження, та запропоновано рекомендації щодо їх оздоровлення та ревіталізації. У дослідженні визначено чітку періодизацію розвитку міста в радянський період, що дозволило детально охарактеризувати основні етапи його трансформації. Перший етап – повоєнна реконструкція (1944–1955) – характеризується відновленням міської забудови після руйнацій Другої світової війни. У цей період було здійснено ключові планувальні рішення, що суттєво змінили структуру історичного центру міста, відбулася масштабна заміна зруйнованих будівель на нові типові споруди з характерними рисами сталінського неокласицизму та елементами радянського монументалізму. Другий етап – період інтенсивного містобудування (1956–1975) – визначається активною реалізацією нових архітектурно-містобудівних концепцій, пов'язаних із масштабною індустріалізацією житлового будівництва, розвитком транспортної інфраструктури та формуванням нових житлових мікрорайонів. У цей період відбулася типізація та стандартизація архітектурних рішень, що значною мірою вплинули на одноманітність образу міста, проте забезпечили швидке вирішення проблеми житлового дефіциту. Водночас саме цей період характеризується масштабними архітектурними експериментами та формуванням сучасного функціонально-просторового каркасу Івано-Франківська. Третій етап – період архітектурної кризи (1970–1980-ті) – вирізняється загостренням протиріч між типізованим масовим будівництвом та збереженням історико-культурного середовища міста. У цей час відбулося посилення конфліктних ситуацій, пов’язаних із надмірною щільністю забудови, втратою ідентичності окремих районів, погіршенням екологічних умов, а також зниженням якості архітектурно-просторових рішень. Це призвело до формування соціального протесту та усвідомлення необхідності пошуку альтернативних підходів до містобудівного розвитку. Кожен з етапів аналізується в дисертації через призму конкретних планувальних рішень, архітектурних стилів, що переважали в забудові відповідних періодів, а також з урахуванням їхніх соціальних та екологічних наслідків, що дозволяє отримати повну та систематизовану картину міського розвитку. Автором запропоновано нову методику класифікації просторових конфліктів, що базується на комплексному аналізі різних аспектів міського середовища та передбачає поетапне дослідження архітектурно-містобудівних, історико-культурних, соціальних та екологічних факторів. Ця методика дозволяє ефективно ідентифікувати та систематизувати проблемні території, які виникли внаслідок надмірного ущільнення забудови, неконтрольованого знищення чи руйнування об'єктів історико-культурної спадщини, а також через суперечності у взаємодії місцевої влади, громади та бізнес-інвесторів [94]. Особливістю авторської методики є використання сучасних GIS-технологій для картографування просторових конфліктів, що дає змогу візуалізувати їх розміщення, масштаб, типологію та інтенсивність впливу на довкілля. За допомогою цієї методики були визначені зони підвищеної конфліктності, які потребують першочергового вирішення, що дозволило запропонувати комплексні містобудівні рішення для гармонізації інтересів усіх зацікавлених сторін. У межах дослідження детально проаналізовано розвиток житлової архітектури міста Івано-Франківська, зокрема трансформації житлових кварталів та мікрорайонів радянської доби. Окрему увагу приділено аналізу планувальних рішень та архітектурних прийомів, які застосовувалися в житловій забудові різних часових відрізків радянського періоду [160, с. 98]. Автором розглянуто як позитивні, так і негативні аспекти масового типового будівництва, його вплив на соціальну структуру та якість життя населення. Особливе місце у дослідженні відведено аналізу реконструкції знакових міських об'єктів, зокрема пішохідної зони «Стометрівка», яка стала символічним простором Івано-Франківська. У роботі детально розглянуто архітектурно- планувальні рішення, які вплинули на формування сучасного вигляду вулиці, проаналізовано їхню відповідність регіональному контексту, а також досліджено вплив реконструкції на соціокультурну ідентичність містян та образ міського простору загалом[161]. Окрім цього, було здійснено аналіз використання художньо-декоративних елементів в архітектурі радянського Івано-Франківська. Автор, визначивши ключові особливості та стилістичні прийоми, які відрізняють міську архітектуру цього періоду, показав, як регіональні традиції взаємодіяли із загальносоюзними тенденціями. Виявлено, що художньо-декоративні елементи використовувалися не лише як естетичний засіб, але й відігравали важливу ідеологічну та соціальну роль, формуючи ідентичність міського середовища [110, с. 14]. Таким чином, запропонована методика дозволила не лише класифікувати просторові конфлікти, а й розкрити механізми їх виникнення, запропонувати комплексні шляхи вирішення, а також обґрунтувати містобудівні рішення з урахуванням культурних, історичних та соціальних особливостей міста Івано- Франківська. Особливу увагу в дослідженні приділено соціальним трансформаціям міського простору Івано-Франківська, які були наслідком радянських архітектурно-містобудівних рішень. У роботі детально проаналізовано, як радикальні зміни в забудові та просторовій структурі впливали на формування нової міської ідентичності, що часто вступала в протиріччя з історичними та культурними особливостями міста. У результаті масових перебудов, знесення старих кварталів і появи типових мікрорайонів було втрачено значну частину історичної пам’яті містян, що призвело до зниження унікальності та самобутності міського середовища. Автором було досліджено психологічні та соціальні аспекти цих змін через проведення соціологічних опитувань, анкетувань та аналіз громадської думки. З’ясовано, що мешканці Івано-Франківська часто негативно сприймали радянські містобудівні експерименти, які руйнували традиційні простори та формували анонімне, стандартизоване життєве середовище. Це викликало активізацію громадського спротиву та протестних настроїв, особливо під час реалізації проєктів, що суперечили місцевим традиціям та історико-культурній спадщині. У рамках дослідження автор детально розглянув випадки, коли суспільство активно протистояло агресивним планувальним рішенням, таким як масове знесення історичної забудови для спорудження типових житлових кварталів чи адміністративних комплексів. Виявлено причини й механізми виникнення конфліктних ситуацій, пов'язаних із цим спротивом, які часто створювались через брак діалогу між владою, архітекторами, громадами та інвесторами. Окремо вивчено процес формування нових соціальних зв’язків та спільнот, які виникали в умовах масової житлової забудови. Відзначено, що радянська містобудівна політика сприяла не лише трансформації фізичного простору, а й суттєво вплинула на соціальну структуру міста, змінила способи взаємодії між мешканцями, характер сусідських відносин та загальний рівень соціальної згуртованості. У результаті автором розкрито закономірності та наслідки соціальних змін, що стали невід’ємною частиною спадщини радянського періоду розвитку Івано-Франківська. На основі проведених досліджень у дисертації запропоновано низку конкретних рекомендацій, спрямованих на суттєве вдосконалення містобудівної політики в Івано-Франківську. Перш за все, визначено ключові принципи збереження історико-культурної спадщини міста, що передбачають комплекс заходів для охорони, реставрації та ревіталізації історичних будівель, ансамблів і міських кварталів. Запропоновано системні підходи до інтеграції об’єктів спадщини в сучасну структуру міста, включаючи створення регламентів, які чітко визначають умови реконструкції та нової забудови в історичних зонах, що дасть змогу уникнути повторення помилок радянського періоду, коли автентичні простори руйнувалися через неузгоджені рішення. Окремо наголошено на необхідності формування ефективних механізмів взаємодії між органами влади, місцевою громадою та представниками бізнесу. У дослідженні розроблено модель партнерської комунікації, яка передбачає залучення усіх зацікавлених сторін до прийняття містобудівних рішень на ранніх етапах планування. Це дозволить враховувати інтереси громадян, запобігати конфліктам та забезпечувати соціальну прийнятність нових проєктів. Запропоновано також створення спеціальних платформ для публічного обговорення проєктів забудови, які забезпечуватимуть прозорість та відкритість процесів ухвалення містобудівних процесів. Дисертація містить низку містобудівних рішень, спрямованих на суттєве зниження конфліктного потенціалу в Івано-Франківську. Зокрема, автором запропоновано використовувати сучасні підходи до розвитку громадських просторів, благоустрою прибудинкових територій та створення публічних зон, які відповідатимуть актуальним потребам мешканців. Розроблено рекомендації щодо адаптації радянської забудови до сучасних умов шляхом комплексної реконструкції кварталів, застосування нових архітектурних прийомів, що дозволить покращити естетичні та функціональні характеристики міського середовища. Важливе місце займають також рекомендації з екологічного вдосконалення міста, що включають зелені рішення, екологічне проєктування та застосування сучасних екотехнологій. Таким чином, запропоновані рекомендації сприятимуть формуванню більш комфортного, гармонійного та екологічно збалансованого міського середовища в Івано-Франківську, що відповідатиме сучасним тенденціям розвитку та потребам місцевого населення. Результати дисертаційного дослідження мають виразне прикладне значення, що зумовлено їхньою практичною спрямованістю та можливістю безпосереднього застосування в містобудівній практиці. Отримані в роботі висновки, методики, аналітичні матеріали та рекомендації можуть бути ефективно використані під час розробки важливих містобудівних документів різного рівня, зокрема генеральних планів, детальних планів територій, зонінгу та проєктів реконструкції міських територій. Запропоновані в дисертації методичні підходи щодо ідентифікації та класифікації просторових конфліктів можуть слугувати інструментом для органів місцевого самоврядування та фахівців-містобудівників у процесах оцінки територій, які потребують особливої уваги під час планування забудови, реконструкції та ревіталізації. Такий підхід дає змогу своєчасно виявляти потенційні ризики та проблемні питання, пов'язані з просторовими конфліктами, і пропонувати оптимальні рішення для запобігання негативним соціальним й екологічним наслідкам. Окрім того, результати дослідження є важливими під час розробки стратегій просторового розвитку міста. Сформульовані в роботі рекомендації щодо збереження історико-культурної спадщини, формування гармонійних архітектурних ансамблів, екологізації міського середовища та посилення громадської участі дають змогу враховувати сучасні тенденції сталого розвитку міст, створюють привабливі умови для інвестиційної діяльності [44, с. 210]. Дисертаційні матеріали також можуть бути використані органами місцевого самоврядування як базові орієнтири в ухваленні конкретних містобудівних рішень, що сприятиме підвищенню ефективності та прозорості цих процесів. Зокрема, впровадження запропонованої автором моделі взаємодії між громадою, владою та бізнесом забезпечить належну комунікацію, зменшення соціальної напруги та підтримку мешканців щодо реалізації нових проєктів і реконструкції наявних територій. Матеріали дисертації були апробовані в багатьох наукових публікаціях, презентовані на міжнародних та національних конференціях, що підтверджує не тільки актуальність обраної тематики, але й її наукову вагомість та затребуваність серед фахівців з архітектури та містобудування. Отже, виконане дослідження має важливе науково-прикладне значення та може стати основою для подальших розробок і вдосконалення міського планування як в Івано-Франківську, так і в інших містах України. This dissertation presents a comprehensive analysis of the architectural and spatial transformations undergone by Ivano-Frankivsk throughout the Soviet period (1944–1991). The study employs a systematic approach to examining the urban environment, incorporating an in-depth architectural and urban-planning assessment of the city’s built structures, the characteristics of its planning systems, the identification and investigation of patterns in the formation of residential and public architecture, as well as the reconstruction and transformation of central urban areas. The research also evaluates how Soviet urban-planning concepts and ideas have influenced the city's modern image. Significant attention is devoted to historical and cultural aspects, particularly to identifying and examining the key urban-planning decisions that shaped the city's identity during the post-war years, the phase of intensive industrialization and mass residential construction, and in the period of architectural experiments and standardization from the 1970s to the 1980s. The study thoroughly investigates the social consequences of architectural and spatial changes, as manifested in the transformation of public spaces, the creation of new residential districts, and the impact of these changes on the socio-psychological climate of the urban environment. Sociological survey methods were applied, targeting residents to evaluate perceptions of the city’s architectural changes and identify both the positive and negative effects of Soviet urban planning policies. For the first time, the dissertation proposes the integrated use of modern GIS technologies, which enabled the development of spatial models for analyzing and visualizing architectural and spatial transformations and establishing cause-and-effect relationships between the city’s planning decisions and its present-day issues. Additionally, the study includes ecological analysis to assess the impact of Soviet-era construction on the natural components of the urban environment, identify problem areas concerning environmental stress, and offer recommendations for their remediation and revitalization. A clear periodization of the city’s development during the Soviet period has been established, allowing a detailed characterization of the primary phases of its transformation. The first phase of post-war reconstruction (1944–1955) is marked by rebuilding the city’s built environment following the devastation of World War II. During this phase, key planning decisions substantially altered the structure of the historic city center, resulting in the large-scale replacement of destroyed buildings with standardized structures featuring characteristic elements of Stalinist neoclassicism and Soviet monumentalism. The second phase, an era of intensive urban development (1956–1975), is distinguished by the active implementation of new architectural and urban-planning concepts tied to the large-scale industrialization of residential construction, transportation infrastructure expansion, and new residential microdistricts. During this period, typification and standardization of architectural solutions significantly influenced the city’s image, rendering it more uniform; however, these measures effectively addressed the urgent need for housing. Simultaneously, the period was marked by major architectural experiments and the establishment of Ivano-Frankivsk’s modern functional-spatial framework. The third phase, an era of architectural crisis (1970–1980s), is characterized by mounting contradictions between mass standardized construction and the preservation of the city’s historical and cultural environment. This period witnessed intensified conflict over excessive building density, the loss of identity in specific neighborhoods, deteriorating environmental conditions, and declining quality in urban-planning solutions. These circumstances contributed to social protest and an awareness of the necessity for alternative approaches to urban development. The dissertation examines each phase through the lens of specific planning decisions, dominant architectural styles of the respective periods, and associated social and environmental impacts. Such an approach provides a complete and systematic picture of urban development. A new methodology for classifying spatial conflicts is introduced, grounded in a comprehensive analysis of the diverse facets of the urban environment and following a step-by-step study of architectural, historical-cultural, social, and ecological factors. This methodology enables the practical identification and systematization of problematic areas arising from excessive building density, unregulated demolition or destruction of historical and cultural sites, and conflicting interests among local authorities, the community, and private investors. A distinctive feature of the author’s methodology is the application of modern GIS technologies to spatially map these conflicts, allowing for visualization of their locations, scale, typology, and intensity of impact on the surrounding environment. Based on this method, zones of heightened conflict were pinpointed for priority intervention, thus facilitating the proposal of comprehensive urban-planning solutions to reconcile the interests of all concerned stakeholders. Within the scope of the research, a detailed analysis was carried out on the development of residential architecture in Ivano-Frankivsk, including the transformation of Soviet-era residential blocks and microdistricts. Particular attention was paid to planning decisions and architectural techniques applied across various Soviet construction periods. The author considers both the positive and negative aspects of large-scale, standardized development and its influence on the population's social structure and quality of life. A focal point of the dissertation is the reconstruction of iconic city objects, notably the pedestrian zone known as «Stometrivka,» a symbolic space within Ivano- Frankivsk. The study provides an in-depth examination of the architectural and planning decisions influencing its present appearance, assessing their alignment with regional context, and investigating the effects of reconstruction on the city’s socio-cultural identity and overall urban image. Additionally, decorative and artistic elements were assessed in Soviet-era Ivano- Frankivsk architecture. The author demonstrates how regional traditions converged with all-Union trends, identifying the principal features and stylistic methods that set the city’s architecture apart during that era. These decorative elements functioned as aesthetic devices and fulfilled important ideological and social roles in shaping the city’s identity. Thus, the proposed methodology has made it possible to classify spatial conflicts and illuminate the mechanisms behind their emergence, propose comprehensive resolutions, and provide urban-planning strategies attentive to Ivano-Frankivsk’s cultural, historical, and social characteristics. The dissertation emphasizes the social transformations of Ivano-Frankivsk’s urban space engendered by Soviet architectural and planning decisions. The analysis delves into how the radical transformation of physical structures and spatial layouts influenced the formation of a new municipal identity, often contradicting the city’s historical and cultural features. As a result of widespread rebuilding, the demolition of older quarters, and the advent of standardized microdistricts, much of the city’s historical memory was lost, diminishing the unique and distinctive nature of the urban environment. Using sociological methods such as resident surveys, questionnaires, and public opinion analysis, the author examined these transformations' psychological and social facets. The findings indicate that inhabitants frequently perceived Soviet-era city- planning experiments negatively, as they disrupted traditional spaces and instilled an anonymous, standardized milieu. This led to the rise of public resistance and protest movements, particularly in projects that conflicted with the local traditions and heritage of the city. Relevant case studies of active civic opposition to aggressive planning, such as mass demolition of historical buildings for constructing standardized residential blocks or administrative compounds, were closely examined to identify the factors and mechanisms driving these conflicts, often exacerbated by inadequate dialogue among authorities, architects, communities, and investors. Further scrutiny was dedicated to investigating how new social connections and communities were formed within the environment of mass housing developments. It was determined that Soviet urban-planning policy not only reshaped the physical urban space but also profoundly affected the city’s social fabric, redefining patterns of resident interaction, neighborly relations, and general social cohesion. The author thereby reveals the correlations and outcomes of these social changes as an integral aspect of Ivano-Frankivsk’s Soviet legacy. The dissertation offers several specific recommendations to substantially improve Ivano-Frankivsk’s contemporary urban-planning policies based on the research findings. Chief among these recommendations are fundamental principles for preserving the city’s historical and cultural heritage, incorporating a wide range of measures for safeguarding, restoring, and revitalizing historical buildings, complexes, and districts. A systematic approach is proposed to integrate heritage objects into the current city structure by formulating regulations that explicitly define the parameters for reconstruction and new developments within historic areas. This prevents errors reminiscent of the Soviet era that saw authentic spaces destroyed through uncoordinated decisions. Moreover, there is an emphasis on effective interaction strategies among municipal authorities, local communities, and private investors. The research outlines a partnership-based communication model designed to involve all interested parties in urban planning decisions from the earliest stages, ensuring the reconciliation of community interests, minimizing conflicts, and establishing broad social acceptance for new projects. Proposals include creating dedicated platforms for open public debates on development projects, fostering transparency and openness in decision-making processes. The dissertation also discusses various urban-planning proposals that significantly mitigate conflict potential within Ivano-Frankivsk. The author recommends using modern methods for advancing public spaces, improving the upkeep of residential courtyards, and establishing communal zones consistent with contemporary needs. Additionally, suggested measures call for adapting Soviet-era housing to present-day standards through a comprehensive overhaul of existing blocks and adopting new architectural solutions, thus elevating the urban environment in terms of aesthetics and functionality. Notably, ecological improvement of the city forms a prominent part of these strategies, incorporating greening initiatives, environmental design principles, and modern eco-technologies. Hence, the recommendations proposed in this research will facilitate establishing a more comfortable, harmonious, and ecologically balanced urban environment in Ivano-Frankivsk, aligning with modern developmental trends and meeting residents’ needs. The dissertation’s findings hold significant practical relevance and readily apply to urban planning practice. Its conclusions, methodologies, analytical data, and recommendations can be effectively utilized for drafting crucial planning documents at various levels (e.g., master plans, detailed territorial plans, zoning regulations, and urban redevelopment projects). The methodological frameworks proposed for identifying and classifying spatial conflicts can serve as vital resources for local governments and urban planners in identifying priority areas for potential reconstruction or revitalization, enabling the timely resolution of problems associated with spatial conflicts and preventing their adverse social and environmental repercussions. Furthermore, the research outcomes prove valuable in shaping urban spatial- development strategies. The dissertation’s recommendations concerning safeguarding historical and cultural heritage, forming cohesive architectural ensembles, ecological urban-management practices, and enhancing civic engagement converge with the current paradigm of sustainable urban development, promoting improved living conditions for inhabitants and cultivating an inviting sphere for investment. Finally, the dissertation materials have undergone substantial verification through numerous academic publications and conference presentations at both national and international levels, signifying the pertinence of the selected topic and its high scholarly significance and popularity among specialists in architecture and urban planning. Consequently, this research bears critical scientific and applied potential. It may underpin further endeavors in refining and developing modern urban planning practices in Ivano-Frankivsk and other Ukrainian cities.