Урбоекологічні особливості архітектурної організації та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області

Abstract

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню взаємодії природних (екологічних) й архітектурно-містобудівних (урбаністичних) чинників у населених пунктах рекреаційного профілю, виявленню особливостей і закономірностей таких взаємодій та їх врахування в обґрунтуванні стратегічних пропозицій та проєктних рішень щодо архітектурної організації та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області. У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, виявлено проблематику, сформульовано мету, об’єкт, предмет та завдання дослідження, визначено методи дослідження, відображено зв’язок роботи з науковими програмами кафедри архітектури та будівництва ЗВО «Університет Короля Данила», розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, представлено апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача у наукових працях, публікації, структуру та обсяг роботи. У першому розділі «Передумови дослідження та врахування урбоекологічних вимог до просторової організації населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області» здійснено комплексне опрацювання стану наукової проблематики, досліджено історичні передумови розвитку населених пунктів рекреаційного профілю, проаналізовано світовий та український досвід урахування урбоекологічних вимог в архітектурно- містобудівних і просторових рішеннях, обґрунтовано методологію аналізу життєстійкості населених пунктів із рекреаційною функцією в контексті їхньої архітектурної трансформації та просторового розвитку. Загалом дисертаційним дослідженням охоплено 10 населених пунктів рекреаційного профілю Івано- Франківської області: Богородчани, Верховину, Ворохту, Делятин, Долину, Космач, Микуличин, Надвірну, Рогатин, Яремче. Сформовано чіткий категоріальний апарат дослідження, що охоплює визначення та концептуалізацію термінів: урбоекосистема, урбоекологічні взаємодії, урбоекологічний ризик, життєстійкість, інтегральний індекс життєстійкості, просторова модель життєстійкості, екологічна стійкість території, архітектурна організація населених пунктів, просторовий розвиток, рекреація, рекреаційний профіль населених пунктів, екосистемний підхід, сталий розвиток. Визначено міждисциплінарні витоки термінології – з урбаністики, ландшафтної екології, геоекології, просторової економіки, архітектурно-містобудівної теорії. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння життєстійкості населених пунктів, підкреслено, що відсутність термінологічної єдності в українському дискурсі вимагає формування авторських дефініцій з огляду на регіональну специфіку. Досліджено еволюцію просторової та функціональної структури населених пунктів рекреаційного профілю. Розкрито історичну роль природно-географічних умов, етнокультурного ландшафту та транскордонних зв’язків у формуванні унікального морфотипу поселень – видовжені лінійні поселення в долинах гірських річок: Микуличин, Ворохта; ядерно-лінійна планувальна структура передгірних поселень: Яремче, Богородчани, Делятин, Надвірна; радіально-концентрична з садибною забудовою: Рогатин, Долина; гніздова (кластерна): Верховина, Космач. Детально проаналізовано сучасну нормативну базу України, що регулює класифікацію населених пунктів та їхню просторову організацію: села, селища, міста. Виявлено фрагментарність законодавчого забезпечення урахування урбоекологічних чинників, особливо в малих гірських поселеннях. Розглянуто зарубіжний досвід просторової організації населених пунктів на прикладі Німеччини і визначено потенціал для трансплантації кращих практик у контексті українських реформ. Обґрунтовано структурно-логічну схему та методологію дослідження, яка базується на поєднанні теоретичних методів: аналізу літературних джерел, офіційних стратегій громад, містобудівної документації та оцінки ризиків, систематизації наукових підходів, побудови моделей життєстійкості; емпіричних методів: анкетування, картографування, виїзних обстежень. Розділ 2 «Урбоекологічні чинники як елемент життєстійкості урбоекосистем» присвячено системному аналізу урбоекологічних чинників та урбоекологічних взаємодій, які визначають рівень життєстійкості урбанізованих територій, зокрема в умовах гірських, передгірських і рівнинних населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області. Здійснено комплексне й системне узагальнення факторів, що зумовлюють архітектурно-просторову, екологічну та соціальну стабільність урбоекосистем. Запропоновано теоретико-методологічне осмислення феномену життєстійкості та авторську модель життєстійкості урбоекосистеми, на основі аналізу комплексного екологічного потенціалу території. Життєстійкість розглядається як інтегральна характеристика спроможності поселень адаптуватися до змінних умов середовища, протистояти зовнішнім викликам – природним, соціально-економічним, демографічним і техногенним для забезпечення безперервного функціонування урбоекосистем у довгостроковій перспективі. Модель враховує такі ключові параметри: природно-ресурсний потенціал, екологічну ємність середовища, екосистемну стійкість, біотичну продуктивність, соціоекологічний компонент та рекреаційну цінність з урахуванням специфіки досліджуваних населених пунктів. Детально проаналізовано екологічні фактори і їх вплив на ландшафтно- екологічні характеристики регіону на прикладі таких чинників, як: лісистість, стан ґрунтів, гідрологічна мережа, рівень антропогенного навантаження. Детально проаналізовано негативний вплив рекреації на природні екосистеми. Визначено урбаністичні чинники, які мають визначальний вплив на архітектурно-просторову організацію населених пунктів: просторово-містобудівні, соціально-економічні, політико-адміністративні. Проведено соціологічне опитування населення досліджуваних населених пунктів, спрямоване на виявлення громадської думки щодо актуального екологічного стану, особливостей архітектурно-просторової організації та впливу урбанізаційних трансформацій. Оцінено техногенні чинники, розглянуто параметри екологічної безпеки, зокрема природні та геоекологічні загрози, доведено, що ці явища часто мають комплексний характер. Уперше в контексті життєстійкості населених пунктів Івано-Франківської області взято до уваги воєнні ризики та надзвичайні ситуації воєнного характеру, зокрема наявність захисних укриттів у межах територіальних громад, що являє собою важливий елемент комплексного аналізу життєстійкості населених пунктів в умовах сучасних загроз. Наявність функціональної системи споруд цивільного захисту (протирадіаційних укриттів й найпростіших сховищ) є критичною для гарантування безпеки населення, зниження інфраструктурної вразливості та підтримки соціальної стійкості громад у надзвичайних ситуаціях. В межах дисертаційного дослідження вперше запропоновано розглядати воєнні та безпекові ризики як інтегральну категорію індикаторів життєстійкості поряд з екологічними, демографічними та інфраструктурними, адаптувати просторове планування з огляду на принципи міської резильєнтності в умовах воєнного стану, розглядати воєнну безпеку як окрему якісну характеристику архітектурного середовища в оцінці його стійкості та адаптивності до надзвичайних викликів. Запропоновано класифікаційну модель типів життєстійкості для населених пунктів рекреаційного профілю (стихійно-адаптивний, планово-адаптивний, інституційно-керований, інноваційно-самодостатній). Це дозволяє використовувати отримані результати для розробки індивідуалізованих сценаріїв просторового розвитку. У третьому розділі дисертаційного дослідження «Принципи, методи та практичні рекомендації підвищення життєстійкості та просторового розвитку населених пунктів рекреаційного профілю Івано-Франківської області» розкрито концептуальні та практичні засади забезпечення життєстійкості досліджуваних населених пунктів рекреаційного профілю в сучасних умовах. Узагальнено основні принципи сталого розвитку і функціонування населених пунктів, які поєднують архітектурно-планувальні, соціально-економічні, екологічні та управлінські аспекти. Особливу увагу приділено формуванню системної моделі життєстійкості, яка спирається на специфіку гірських, передгірних та рівнинних територій, їх природно-рекреаційного потенціалу та зростаючих ризиків, зокрема урбоекологічних, демографічних, безпекових. Висвітлено вимоги до оптимізації архітектурно-просторової організації населених пунктів через застосування адаптивних методів просторового планування, гармонізацію природних та антропогенних чинників, посилення функціонально-територіальних зв’язків. Запропоновано методи комплексної оцінки життєстійкості, зокрема індикативний аналіз та багатофакторний аналіз просторових й функціональних особливостей населених пунктів регіону у формі SWOT-аналізу просторової організації регіону з ідентифікацією сильних і слабких сторін, можливостей і загроз для сталого просторового розвитку. Окреслено базові принципи формування життєстійких територіальних систем: адаптивності, екологічного пріоритету, системної інтеграції, багаторівневої стійкості, інклюзивності та участі громади. Вони дають змогу сформувати методологічний каркас, який закладає основу для подальшої розробки методів оцінювання та практичних рекомендацій, а також для впровадження стратегій сталого просторового розвитку населених пунктів. Надано практичні рекомендації для проєктування та управління розвитком населених пунктів, орієнтованих на інтеграцію урбоекологічних принципів, стійкого ландшафтного планування та ефективного управління містобудівною діяльністю. Особливу увагу приділено урбоекологічному підходу, який поєднує принципи екосистемної рівноваги, адаптації до кліматичних ризиків, збереження природного ландшафту та стійкого використання ресурсів у містобудуванні. Вказано результати апробації розроблених методичних і проєктних рішень на прикладі туристичного комплексу з апартаментами готельного типу та приміщеннями туристичної інфраструктури в м. Яремче. Цей архітектурний об’єкт може слугувати важливим аргументом у формуванні та обґрунтуванні моделей життєстійкості населених пунктів рекреаційного профілю, зокрема його можна трактувати як індикатор інституційного, соціального й просторово-економічного розвитку території. Проєктування та реалізація такого комплексу вказують на рівень організаційної спроможності, відкритість до інновацій, здатність громади до стратегічного планування та просторової адаптації до сучасних викликів. В умовах активної трансформації туристичних територій Івано-Франківської області, зокрема в гірських і передгірних районах, актуальним є формування архітектурних об’єктів, які відповідають критеріям стійкості, адаптивності та екологічної інтеграції. Туристичний комплекс є прикладом інноваційно-самодостатньої моделі життєстійкості, яка реалізується через багатовекторну архітектурно-просторову стратегію і може бути інтегрований як емпіричний кейс або аргумент у науковому обґрунтуванні моделі життєстійкості конкретного населеного пункту. Крім того, результати дослідження були ефективно використані у навчальному процесі студентів бакалаврського та магістерського рівнів спеціальності «Архітектура та містобудування» ЗВО «Університет Данила» шляхом інтеграції в дисципліни: архітектурне проєктування, урбаністика, основи районного планування та урбоекології, методи ландшафтного дизайну, сучасні проблеми архітектури та містобудування. Застосування цієї тематики у курсових і кваліфікаційних роботах сприяє формуванню у студентів міждисциплінарного мислення, розуміння взаємозв’язку між екологічними чинниками та архітектурно- планувальними рішеннями, а також здатності адаптувати сучасні екоспрямовані підходи до планування реальних територій. Загалом результати дисертаційного дослідження підтверджують доцільність запропонованого урбоекологічного підходу до просторового планування як базису для формування політики сталого розвитку рекреаційних територій. The dissertation is devoted to the study of the interaction of natural (environmental) and architectural and urban planning (urban) factors in recreational settlements, the identification of features and patterns of such interactions and their consideration in the substantiation of strategic proposals and design decisions on the architectural organization and spatial development of recreational settlements in Ivano-Frankivsk region. The introduction substantiates the relevance of the research topic, identifies the problems, formulates the purpose, object, subject and objectives of the study, defines the research methods, reflects the connection of the work with the scientific programs of the Department of Architecture and Construction of the King Danylo University, reveals the scientific novelty and practical significance of the results obtained, presents the testing of the research results, the personal contribution of the applicant in scientific papers, publications, structure and scope of the work. In the first chapter «Prerequisites for the study and consideration of urban- ecological requirements for the spatial organization of recreational settlements in Ivano- Frankivsk region» a comprehensive study of the state of scientific issues was carried out, the historical background of the development of recreational settlements was investigated, the world and Ukrainian experience of taking into account urban-ecological requirements in architectural, urban planning and spatial solutions was analyzed, the methodology for analyzing the sustainability of settlements with a recreational function in the In total, the dissertation study covered 10 settlements with a recreational profile in Ivano-Frankivsk region: Bohorodchany, Verkhovyna, Vorokhta, Delyatyn, Dolyna, Kosmach, Mykulychyn, Nadvirna, Rohatyn, and Yaremche. A clear categorical apparatus of the study has been formed, which includes the definition and conceptualization of the following terms: urban ecosystem, urban- ecological interactions, urban-ecological risk, sustainability, integral index of sustainability, spatial model of sustainability, environmental sustainability of the territory, architectural organization of settlements, spatial development, recreation, recreational profile of settlements, ecosystem approach, sustainable development. The interdisciplinary origins of the terminology are identified – from urban studies, landscape ecology, geoecology, spatial economics, architectural and urban planning theory. The author analyzes theoretical approaches to understanding the sustainability of human settlements, emphasizing that the lack of terminological unity in the Ukrainian discourse requires the formation of author's definitions based on regional specifics. The evolution of the spatial and functional structure of recreational settlements is studied. The historical role of natural and geographical conditions, ethno-cultural landscape and cross-border relations in the formation of a unique morphotype of settlements – elongated linear settlements in the valleys of mountain rivers – is revealed: Mykulychyn, Vorokhta; nuclear-linear planning structure of foothill settlements: Yaremche, Bohorodchany, Delyatyn, Nadvirna; radial-concentric with manor buildings: Rohatyn, Dolyna; nested (cluster): Verkhovyna, Kosmach. The author analyzes in detail the current regulatory framework of Ukraine regulating the classification of settlements and their spatial organization: villages, towns, cities. The author reveals the fragmentation of legislative support for the consideration of urban environmental factors, especially in small mountain settlements. The foreign experience of spatial organization of settlements on the example of Germany is considered and the potential for transplanting best practices in the context of Ukrainian reforms is determined. The structural and logical scheme and methodology of the study are substantiated, which is based on a combination of theoretical methods: analysis of literature sources, official community strategies, urban planning documentation and risk assessment, systematization of scientific approaches, construction of resilience models; empirical methods: questionnaires, mapping, field surveys. Chapter II, «Urban Ecological Factors as an Element of Sustainability of Urban Ecosystems», is devoted to a systematic analysis of urban ecological factors and urban ecological interactions that determine the level of sustainability of urbanized areas, in particular in the conditions of mountainous, foothill and plain settlements of the recreational profile of Ivano-Frankivsk region. A comprehensive and systematic generalization of the factors determining urban ecosystems' architectural-spatial, ecological, and social sustainability is carried out. The theoretical and methodological understanding of the phenomenon of resilience and the author's model of urban ecosystem resilience based on the analysis of the complex ecological potential of the territory are proposed. Resilience is considered an integral characteristic of the ability of settlements to adapt to changing environmental conditions, to withstand external challenges – natural, socio-economic, demographic, and artificial – to ensure the continuous functioning of urban ecosystems in the long term. The model considers the following key parameters: natural resource potential, ecological capacity, ecosystem sustainability, biotic productivity, socio-ecological component, and recreational value, taking into account the specifics of the studied settlements. The environmental factors and their impact on the landscape and ecological characteristics of the region are analyzed in detail, using such factors as forest cover, soil condition, hydrological network, and the level of anthropogenic load. The negative impact of recreation on natural ecosystems is analyzed in detail. The urban factors that influence settlements' architectural and spatial organization are identified: spatial and urban planning, socio-economic, political, and administrative. A sociological survey of the population of the studied settlements was conducted to determine public opinion on the current environmental situation, architectural and spatial organization features, and the impact of urbanization transformations. The author assesses anthropogenic factors, considers environmental safety parameters, including natural and geo-environmental threats, and proves that these phenomena are often complex. For the first time, in the context of the resilience of settlements in the Ivano- Frankivsk region, military risks and military emergencies are taken into account, in particular the availability of protective shelters within territorial communities, which is an essential element of a comprehensive analysis of the resilience of settlements in the face of modern threats. The availability of a functional system of civil protection facilities (radiation shelters and simple shelters) is critical to ensuring public safety, reducing infrastructure vulnerability, and maintaining the social resilience of communities in emergencies. The dissertation study for the first time proposes to consider military and security risks as an integral category of resilience indicators along with environmental, demographic, and infrastructure risks, to adapt spatial planning to the principles of urban resilience under martial law, and to consider military security as a separate qualitative characteristic of the architectural environment in assessing its resilience and adaptability to emergency challenges. A classification model of types of resilience for recreational settlements (spontaneously adaptive, planned adaptive, institutionally managed, innovative, and self- sufficient) is proposed. This allows the results to be used to develop individualized scenarios for spatial development. The third chapter of the dissertation research, «Principles, Methods and Practical Recommendations for Improving the Resilience and Spatial Development of Recreational Settlements in Ivano-Frankivsk Region,» reveals the conceptual and practical principles of ensuring the sustainability of the studied recreational settlements in modern conditions. The basic principles of sustainable development and the functioning of human settlements, which combine architectural and planning, socio-economic, environmental, and managerial aspects, are summarized. Particular attention is paid to the formation of a systemic model of sustainability based on the specifics of mountainous, foothill, and plain areas, their natural and recreational potential, and growing risks, in particular, urban environmental, demographic, and security risks. The requirements for optimizing settlements' architectural and spatial organization through adaptive methods of spatial planning, harmonization of natural and anthropogenic factors, and strengthening of functional and territorial relations are highlighted. Methods of comprehensive assessment of resilience are proposed, in particular, indicative analysis and multifactorial analysis of spatial and functional features of the region's settlements in the form of a SWOT analysis of the spatial organization of the area with the identification of strengths, weaknesses, opportunities, and threats to sustainable spatial development. The basic principles of forming resilient territorial systems are outlined: adaptability, environmental priority, system integration, multi-level sustainability, inclusiveness, and community participation. They make it possible to create a methodological framework that lays the foundation for the further development of assessment methods and practical recommendations, as well as for implementing sustainable spatial development strategies for human settlements. Practical recommendations for designing and managing the development of human settlements focused on integrating urban ecological principles, sustainable landscape planning, and effective management of urban development activities are provided. Particular attention is paid to the urban environmental approach, which combines the principles of ecosystem balance, adaptation to climate risks, preservation of the natural landscape, and sustainable use of resources in urban planning. The results of testing the developed methodological and design solutions on a tourist complex with hotel-type apartments and tourist infrastructure facilities in Yaremche are presented. This architectural object can serve as an essential argument in the formation and justification of models of sustainability of recreational settlements, in particular, it can be interpreted as an indicator of institutional, social, spatial, and economic development of the territory. The design and implementation of such a complex indicate organizational capacity, openness to innovation, and the community's ability to plan and spatially adapt to modern challenges strategically. In the context of the active transformation of the tourist areas of the Ivano-Frankivsk region, in particular in mountainous and foothill areas, it is essential to create architectural objects that meet the criteria of sustainability, adaptability, and environmental integration. The tourist complex is an example of an innovative and self-sufficient sustainability model, which is implemented through a multi-vector architectural and spatial strategy and can be integrated as an empirical case or argument in the scientific substantiation of the sustainability model of a particular settlement. In addition, the results of the study were effectively used in the educational process of bachelor's and master's students majoring in Architecture and Urban Planning at the University of Danylo by integrating them into the following disciplines: architectural design, urban planning, basics of district planning and urban ecology, methods of landscape design, modern problems of architecture and urban planning. Applying these topics in coursework and qualification papers contributes to the formation of interdisciplinary thinking in students, an understanding of the relationship between environmental factors and architectural and planning solutions, and the ability to adapt modern eco-friendly approaches to real territories. In general, the results of the dissertation study confirm the feasibility of the proposed urban ecological approach to spatial planning as a basis for forming a policy for the sustainable development of recreational areas.