Колегіальний розгляд кримінального провадження за процедурою in absentia в суді першої інстанції на підставі клопотання захисника

Abstract

У статті досліджено питання допустимості реалізації захисником права обвинуваченого на подання клопотання про колегіальний розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 31 КПК України в умовах спеціального судового провадження in absentia. Проаналізовано положення національного законодавства, практику Верховного Суду та стандарти Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективного права на захист за відсутності обвинуваченого. Звернено увагу на дуалістичну природу процесуального статусу захисника, співвідношення ч. 2 ст. 31 та ч. 4 ст. 46 КПК України, а також на особливості застосування конвенційних гарантій у заочному кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що право на колегіальний розгляд має організаційно-процедурний характер і не належить до категорії виключно «особистих» прав обвинуваченого, реалізація яких можлива лише ним самим. Доведено, що заборона захиснику ініціювати колегіальний розгляд у провадженні in absentia зводить нанівець зміст відповідної процесуальної гарантії та суперечить принципу ефективності правничої допомоги, а також міжнародним стандартам справедливого судового розгляду. Викладені авторами аргументи отримали підтвердження у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 5 червня 2025 року у справі № 753/11042/22, якою скасовано вирок, ухвалений одноособовим складом суду першої інстанції у провадженні in absentia. The article examines the admissibility of a defence counsel exercising the accused’s right to submit a motion for the trial of a criminal case in the court of first instance by a panel of judges pursuant toPart 2 of Article 31 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in the context of special criminal proceedings in absentia. The provisions of national legislation, the case law of the Supreme Court, and the standards of the European Court of Human Rights regarding the effective right to defence in the absence of the accused are analysed. Particular attention is paid to the dual nature of the procedural status of defence counsel, the correlation between Part 2 of Article 31 and Part 4 of Article 46 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, as well as the specific application of Convention safeguards in in absentia proceedings. It is argued that the right to a panel trial is organisational and procedural in nature and does not belong to the category of strictly “personal” rights of the accused, the exercise of which is possible only by the accused personally. It is demonstrated that prohibiting defence counsel from initiating a panel trial in absentia proceedings nullifies the content of the relevant procedural guarantee and is contrary to the principle of effective legal assistance, as well as to international standards of a fair trial. The arguments presented by the authors were confirmed in the ruling of the Criminal Cassation Court of the Supreme Court of 5 June 2025 in case No. 753/11042/22, which annulled the judgment rendered by a single judge of the court of first instance in in absentia proceedings.