Текстотвірний потенціал діалогічного мовлення в повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Abstract

Статтю присвячено аналізу функціонування різнотипного діалогічного мовлення у структурі тексту повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Акцентовано, що діалоги як одна з форм реалізації текстових інтенцій відображають нові семантичні відношення між номінативними одиницями, виявляють і декодують приховані смисли. З’ясовано, що діалоги виконують роль маркерів основних етапів розвитку стосунків головних героїв твору й презентують їхнє світоглядне становлення крізь призму сприйняття зовнішнього світу. Проаналізовано текстотвірну й образотвірну функції аргументативних, екстравертних, інтровертних, інформаційних, контактних (фатичних), сюжетних, поліфонічних діалогів, а також діалогічної єдності (синтагми) і двоголосся (діалогізму) як сюжетного елемента монологічного характеру з виразним діалогічним ефектом. Представлено значущість діалогічного мовлення як структурної складової цілісного художнього тексту в процесах індивідуалізації й етнізації образів повісті, структурування текстової інформації, а також формування оригінальної авторської манери письма. Розглянуто діалоги як взаємодію безпосереднього вербального контакту з паралінгвістичними засобами вираження експресивності головних героїв повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» з метою обміну інформацією, емоційного впливу, переконання, налагодження контакту, оцінювання, конкретизації, узагальнення тощо. Проаналізовано образотвірний і текстотвірний потенціал діалектизмів, демінутивів, аксіологічних номінацій, локалізованих історизмів і фразеологізмів з виразним оцінним значенням, звуконаслідувань, формул ввічливості, побажань, привітань, скоромовок і приповідок як компонентів діалогічного мовлення тексту повісті, що крізь призму вербальності не тільки індивідуалізують образи головних героїв, а й передають їхній емоційний стан і формують емотивне навантаження як номінацій чи номінативних конструкцій, так і діалогів у цілому. З’ясовано, що різнотипні діалоги реалізують функції модальностей – схвалюють, заохочують, виражають комплімент, засуджують, свідчать про задоволення або невдоволення, передають гнів, здивування, радість тощо.