«Над-смисл» у логотерапії горя втрати і мук совісті

Abstract

Здолати фрустрацію горя втрати (смерті) та мук совісті, зумовлених безповоротно втраченою можливістю проявів щирої любові до загиблого, може прийняття суб’єктом «Над-смислу» – віри в Бога, яка дає надію існування можливості зустрічі з дорогим загиблим «Там». Це стосується і агностиків, й атеїстів. Тих, хто щиро вірує, вберігає від такої фрустрації власне віра. Якщо агностик, охоплений такою фрустрацією, недовірливо ставиться до священників, то привернути його до «Над-смислу», як і атеїста, може і мусить психотерапевт. Він має пропонувати такій особі раціонально виважені аргументи щодо цілком можливого існування Надприродного світу, персоніфіковані суб’єкти якого (Бог, ангели, святі) «патронують» наш земний світ із позицій любові до нього і піклування про нього, що надає високого смислу існуванню людства та кожної людини, а відтак дає оптимістичну надію щодо щасливого фіналу земних страждань, зокрема й на зустріч «Там» із померлими. Ці аргументи базуються на тих фактах, новітніх наукових відкриттях, які свідчать на користь можливості існування такого Надприродного світу. Фрустрація горя втрати і мук совісті є сприятливою щодо прийняття суб’єктом таких аргументів, тому що вони відповідають його нагальній потребі полегшити її гнітючий тягар. Фрустрація мук совісті, подібно до фрустрації горя втрати, зумовлена безповоротною втратою – немає жодної надії звести нанівець те зло, за яке суб’єкта мучить його совість, адже воно скоєне в минулому, а минуле неможливо повернути і змінити. Однак, щире каяття, яке є основним змістом і смислом цих мук, психологічно відмежовує суб’єкта від їх причини – скоєного ним зла – посередництвом його автентично-особистісної ідентифікації з високими духовно-моральними цінностями (добром) у процесі співвіднесення їх із заподіяним злом, що воднораз є розвитком його моральності. Відроджена таким способом душа суб’єкта прагне дієво спокутувати скоєне ним зло – творити добро. Отже, психотерапевт має допомогти особі, яку мучить совість, обрати не самопокарання самонищенням, а щире спокутування заподіяного нею зла доброчинністю, насамперед і головно, безпосередньо чи опосередковано, щодо тих осіб, котрі від цього зла постраждали. Ключовою подією у психологічній динаміці такого вибору є відрух альтруїстичної любові й турботи, а відтак, сповнення душі суб’єкта світлою енергетикою замилування силою своєї відповідальності, піклування, жертовності. Якщо це відбувається воднораз із щирою згодою з раціональною аргументацією можливості існування Трансцендентного, у якому уможливлюються зустрічі з померлими дорогими людьми, фрустрація горя втрати і мук совісті суттєво послаблюється. Тобто, мотиваційно-динамічний комплекс віри – надії – любові, заснований на автентично-особистісному прийнятті «Над-смислу», спричиняє відчутний і сталий психотерапевтичний ефект тут і тепер. Віра в «Над-смисл» є надцінною у вимірі психогігієни, психокорекції, психотерапії, тому що вона налаштовує на цілющі для психіки людини оптимістичну надію та правдиву любов. А це – запорука ефективності застосовування її в логотерапії усіх проявів «екзистенційного відчаю». Віра в Бога набуває величезної духовної потужності, якщо її суб’єкт пережив благодать навернення, надпотужним піком якої є релігійний екстаз. На жаль, неможливо здобути таку благодать розумово-вольовими зусиллями. Але й так звана раціональна, «тільки розумом» віра в Бога може бути надійною основою суб’єктного самозахисту від фрустрацій безнадії, безвиході, горя втрат, мук совісті тощо. The article presents results of the study of the ‘sub-sense’ concept in the logotherapy of grief and torment of conscience. To overcome the frustration of the grief of loss (death) and torment of conscience caused by the irretrievably lost opportunity to manifest sincere love for the deceased, the subject can accept the ‘sub-sense’ – faith in God, which gives hope of the existence of the possibility of meeting the dear deceased ‘there’. This applies to both agnostics and atheists. Faith itself protects sincere believers from such frustration. If an agnostic, overwhelmed by such frustration, mistrusts priests, then a psychotherapist can and must draw him to the Super-Meaning, just like an atheist. He should offer such a person rationally balanced arguments regarding the quite possible existence of the Supernatural World, whose personified subjects (God, angels, saints) ‘patronize’ our earthly world from the positions of love for it and care for it, which gives a high meaning to the existence of humanity and of every person, and thus gives optimistic hope for a happy end to earthly suffering, including a meeting ‘there’ with the dead. These arguments are based on those facts, the latest scientific discoveries, which testify in favour of the possibility of the existence of such a supernatural world. The frustration of the grief of loss and torment of conscience are conducive to the subject’s acceptance of such arguments because they correspond to his urgent need to relieve his oppressive burden. Frustration of torment of conscience, similar to frustration of grief of loss, is due to irreversible loss – there is no hope of nullifying the evil for which the subject is tormented by his conscience, because it was committed in the past, and the past cannot be returned or changed. However, sincere remorse, which is the main content and meaning of these torments, psychologically separates the subject from their cause – the evil he committed – through his authentic personal identification with high spiritual and moral values (goodness) in the process of correlating them with the evil caused, which at the same time is the development of his morality. Reborn in this way, the subject’s soul seeks to effectively atone for the evil he committed – to create the good. Therefore, a psychotherapist should help a person who is tormented by conscience to choose not self-punishment by self-destruction, but sincere atonement for the evil he caused by charity, first and foremost, directly or indirectly, in relation to those persons who suffered from this evil. The key event in the psychological dynamics of such a choice is the repulsion of altruistic love and care, and thus, the filling of the subject’s soul with the bright energy of affection with the power of responsibility, care, and sacrifice. If this happens at the same time as a sincere agreement with a rational argumentation of the possibility of the existence of the Transcendent, in which meetings with deceased dear people are possible, the frustration of the grief of loss and torment of conscience are significantly weakened. That is, the motivationaldynamic complex of faith-hope-love, based on an authentically personal acceptance of ‘sub-sense’, causes a tangible and permanent psychotherapeutic effect here and now. Belief in ‘sub-sense’ is extremely valuable in terms of psycho-hygiene, psycho-correction, psychotherapy, because it sets up optimistic hope and true love that heals the human psyche. And this is a guarantee of the effectiveness of its application in logotherapy of all manifestations of ‘existential despair’. Faith in God acquires enormous spiritual power if its subject has experienced the grace of conversion, the superpowerful peak of which is religious ecstasy. Unfortunately, it is impossible to acquire such a grace by mental and wilful efforts. But even the so-called rational, ‘only by reason’ belief in God can be a reliable basis for subjective self-defence against the frustrations of hopelessness, hopelessness, grief at losses, torment of conscience, etc.