Коучингові інтервенції як складова кризової допомоги в умовах війни

Abstract

Стаття присвячена аналізу коучингових інтервенцій як складової кризової психологічної допомоги в умовах війни. Повномасштабні воєнні дії в Україні зумовили тривалий психоемоційний стрес, зростання рівня невизначеності та виснаження, що актуалізує потребу в диференційованих, ресурсно-орієнтованих формах психологічної підтримки дорослого населення. У цьому контексті коучинг розглядається як комплементарний підхід, спрямований не на опрацювання травматичного досвіду, а на відновлення суб’єктної позиції, внутрішнього контролю, здатності до усвідомлених рішень і цілепокладання в умовах хронічного стресу. У теоретичній частині статті здійснено аналіз сучасних підходів до розуміння коучингу в кризовому контексті, окреслено його відмінності від психологічного консультування та психотерапії, а також визначено межі доцільного застосування коучингових інтервенцій у системі психосоціальної допомоги. Особливу увагу приділено тілесно орієнтованим та арт-коучинговим підходам, які ґрунтуються на ідеї єдності психічних і тілесних процесів та сприяють відновленню саморегуляції без прямого заглиблення у травматичний матеріал. Показано, що коучингові інтервенції можуть виконувати стабілізаційну функцію, актуалізуючи внутрішні ресурси особистості та знижуючи рівень дезорганізації поведінки. Емпірична частина дослідження спрямована на вивчення суб’єктивної ефективності коучингової підтримки в умовах війни. Узагальнення результатів свідчить про позитивну динаміку показників, пов’язаних із відчуттям суб’єктності, внутрішнього контролю, мотиваційної визначеності та ресурсності. Отримані дані свідчать, що коучингові інтервенції сприяють відновленню структурованості дій і здатності до адаптивного функціонування в умовах тривалої воєнної нестабільності. Зроблено висновок про доцільність інтеграції коучингу в систему кризової психологічної допомоги як ресурсно-орієнтованого інструменту підтримки життєздатності та психологічної стійкості особистості. The article analyzes coaching interventions as a component of crisis psychological assistance in wartime conditions. The full-scale war in Ukraine has led to prolonged psycho-emotional stress, heightened uncertainty, and exhaustion, which have intensified the need for differentiated, resource-oriented forms of psychological support for the adult population. In this context, coaching is considered a complementary approach aimed not at processing traumatic experiences, but at restoring the individual’s sense of agency, internal locus of control, decision-making capacity, and goal clarity under conditions of chronic stress.The theoretical part of the article examines contemporary approaches to understanding coaching in a crisis context, outlines its distinctions from psychological counseling and psychotherapy, and defines the boundaries of its appropriate application within the system of psychosocial support. Particular attention is paid to body-oriented and art-based coaching approaches grounded in the unity of mental and bodily processes, which contribute to the restoration of self-regulation without direct immersion in traumatic material. It is argued that coaching interventions can perform a stabilizing function by activating internal personal resources and reducing behav-ioral disorganization.The empirical part of the study examines the subjective effectiveness of coaching support in wartime conditions. The findings indi-cate a positive dynamic in indicators related to sense of agency, internal locus of control, goal clarity, and perceived resourcefulness. The obtained data confirm that coaching interventions contribute to the restoration of structured action and adaptive functioning under conditions of prolonged military instability.The study concludes that integrating coaching into the system of crisis psychological assistance is appropriate as a resource-orient-ed tool for supporting psychological resilience and adaptive capacity in wartime conditions.