Неконституційність статей 366-1, 368-2 Кримінального Кодексу України: іронія долі, або Вади законодавчого процесу

Abstract

Боротьба з корупцією в Україні породжує усе нові способи протидії цьому явищу, часто приймається нове та удосконалюється чинне антикорупційне законодавство. Так, серед іншого, у 2011 році. український парламент запровадив кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, а в 2014 – за декларування недостовірної інформації, доповнивши КК України відповідно статтями 368-2 та 366-1. Однак, незважаючи на їх тривалу дію у структурі кримінально-правового механізму протидії корупції, вони так і не стали ефективними інструментами у антикорупційній боротьбі. Проблеми із застосуванням статей 366-1, 368-2 виникли з моменту введення їх в дію, бо в ході законодавчого процесу були допущені серйозні вади у конструкції цих норм. У кінцевому результаті на підставі рішення Конституційного Суду України зазначені статті втратили чинність. Мета статті полягає у тому, щоб дослідити процес законотворення і встановити причини прийняття завідомо недієвих норм про декларування недостовірної інформації і незаконне збагачення. Стаття вказує на нездатність Апарату Верховної Ради України, до структури якого входять інститут законодавства, науково-експертне управління, юридичне управління, відділ зв’язків з органами правосуддя, відділ контролю та інші підрозділи, забезпечити на належному рівні якість результатів законодавчої роботи. Ці «інститути-запобіжники» виявилися не в змозі запобігати розробленню, прийняттю недосконалих і завідомо неконституційних законів, що підтверджується прикладами запровадження відповідальності, передбаченої статтями 366-1, 368-2 КК, та внесення до них неодноразових маніпулятивних змін уже після набрання чинності.