Abstract:
Починаючи від XIII ст. вимальовуються виразні відмінності в розвитку міст у регіоні, що обумовлюються різним рівнем суспільно-економічного розвитку, політичною ситуацією (входженням регіону до складу різних держав) тощо. У зв’язку з цим поселення регіону переживають різні морфологічні трансформації. Ці зміни часто мали різноманітний характер в окремих регіонах. Розглядаючи процес формування нового архітектурного образу центрів західноукраїнських міст протягом 1944–1989 рр., звертається увагу на те, що це двадцятиліття характерне перевагою технократичних принципів і постулатів, штучним відділенням архітектури від її загальнокультурних основ. Орієнтація на кількісно-технологічні показники нівелює просторову сутність архітектури та виводить її із загальнокультурного контексту. Дотримання директивно заданого напрямку переваги «нового» над «старим» мало також негативні наслідки для формування образу центрів малих історичних міст. Друге покоління генеральних планів цих міст, опрацьоване у 1960-х роках, передбачало перш за все функціональне зонування території. Образ міста Івано-Франківська формувався протягом тривалого часу,
шляхом поступових доповнень і змін історичної та просторової структури. В
даній статті розглядається період з 1944-1989 р. в архітектурі міста Івано-
Франківська. Розкриваються основні етапи розвитку радянської архітектури та
відбувається оцінка архітектурно-просторових змін, житлового будівництва в
місті. В цей період розвиток архітектурно-планувальної структури міста
відповідає тогочасним вимогам містобудування та зосереджується на нових промислових підприємствах і складах. Упорядкування житлових районів і
мікрорайонів із створенням необхідного комплексу закладів культурно-
побутового обслуговування населення та зелених насаджень. Розвиток центральної частини міста полягає в тому, що, історично сформовану вуличну мережу було загалом збережено, а квартальну забудову доповнено численними будинками - «пломбами» середньої поверховості. Їхній архітектурний образ суттєво збагачується елементами реґіональної народної архітектури, що позитивно сприймається, як у професійному середовищі, так і мешканців міста.