Дослідження історії, як умова розвитку ідеї монархізму (на прикладі В. Липинського, С. Томашівського та В. Кучабського )

Abstract

У статті співставляються основні підходи до трактування ідеї монархізму представниками української історичної школи першої третини ХХ ст. – В.Липинського, С.Томашівського та В.Кучабського. Встановлено, що їх зацікавлення історичним минулим України обумовлювалося критикою ідей народництва, яке активно розвивав у Галичині М.Грушевський. Встановлено, що ключовими ідеями В.Липинського був принцип «територіального патріотизму» та класократична монархія, як форма державного устрою. Все це поєднувалося в універсальній концепції «національної ідеї», в якій вчений чітко обґрунтував процес формування і важливість існування політичної нації. Натомість С.Томашівський, досліджуючи історію Галицько-Волинської держави першим запропонував трактувати її як першу українську національну державу. Він також пропонував запозичити саме спадкову монархію, як форму держави, кордони якої він визначав винятково межами етнічного розселення українців. Ще інших поглядів дотримувався В. Кучабський, який в пошуку зразка національної держави розглядав не Галицько-Волинську державу чи Гетьманщину, а державні утворення часів національно-демократичної революції 1917-1921 рр., зокрема Західноукраїнську народну республіку. Доведено, що спільним в поглядах В.Липинського, С.Томашівського та В.Кучабського була концепція «національної ідеї», яка зводилася до формування колективного переконання суспільства в потребі держави, як захисника національних інтересів. Ключовою відмінністю ідей згаданих істориків є те, що В.Липинський ідеалізував період козаччини, зокрема Національно-визвольну війну під проводом Б.Хмельницького, а С.Томашівський та В.Кучабський – акцентували увагу на ролі Галицько- Волинської держави і загалом «місійній» ролі Галичини. Згадані історики започаткували школу українського консерватизму, який в умовах сьогодення можна вважати умовою збереження національної ідентичності українців.